Пархомівка. Церква Покрови Пресвятої Богородиці.

В маленьке село Пархомівка Київської області вже кілька десятиліть навідуються туристи. Знамените село незвичайною церквою, подібної немає в Україні. Через таку оригінальність її спочатку відмовлялись освячувати. Окрасою храму є унікальні мозаїки, виготовлені по ескізам Миколи Реріха. Саме вони врятували 100-літню церкву від руйнації. Яким чином шедеври цього відомого художника, філософа, мандрівника, історика, археолога опинились на храмі у маленькому селі Пархомівка? Розповімо детальніше про Церкву Покрови Пресвятої Богородиці та її загадки у цій статті.

Пархомівка знаходиться лише в 120 км від Києва, в 30 км від Білої Церкви, в 12 км від Володарки. Від траси Е95 (Київ-Одеса) – 20 км. Засноване село у XVI столітті. За легендою чоловік на ім’я Пах вирішив з родиною втекти від татар. У пошуках безпечного місця, він заплив у тиху притоку Росі – річку Тарганку. Знайшов на ній невеликий лісистий острів. Згодом до родини Паха приєднувались інші мешканці. Нове поселення спочатку назвали Пахомів острів, а згодом Пахомів хутір. З часом село стало називатись Пархомівкою.

За століття ці землі змінили кількох власників. Найвидатнішим з них був промисловець, меценат Віктор Федорович Голубєв. За часів його володарювання, більше 110 років тому, Пархомівка стала заможнім поселенням. Тут діяли кінний завод, водяний млин, ремісницьке училище для хлопчиків, школа для дівчат, читальня, лікарня, чайна, у який грав рідкісний на той час грамофон. На місцевих землях вирощувались зернові, овочі й фрукти за останніми технологіями сільського господарства. Сільський парафіяльний храм вміщав 2 тисячі прихожан.

Церква Покрови Пресвятої Богородиці.

Сьогодні в селі проживає майже 800 мешканців. А відреставрований храм Покрови Пресвятої Богородиці – приваблює багатьох туристів. Церква вражає грандіозними масштабами, незвичною архітектурою, загадковими знаками у зовнішньому та внутрішньому оздобленні. Перші наші враження – це неймовірно! У такому маленькому селі – така грандіозна церква. Висота її дзвіниці 50 метрів. Це цілий храмовий комплекс з мурованою огорожею, старовинним садом з рідкісними деревами, житлом священника.

Церква збудована у 1906 році за заповітом власника Пархомівки Віктора Федоровича Голубєва. Він був видатним російським інженером, промисловцем, магнатом. Брав участь у будівництві багатьох залізничних шляхів, заснував кілька крупних заводів в Росії та Україні, серед яких Брянський машинобудівний завод, Олександрівський і Дніпровський металургійні заводи, що працюють й дотепер.

У XIX столітті В.Ф. Голубєв придбав Пархомівку і перетворив її на зразкове село. Він вкладав значні кошти у розвиток поселення, освіту і побут його мешканців. Хоч більшість часу промисловець проживав у Петербурзі або за кордоном, мальовнича Пархомівка стала для нього особливим місцем. Напевне тому, він заповів поховати себе в улюбленому селі. У 1903 році В.Ф. Голубєв помер у Римі, його тіло перевезли у Пархомівку і поховали у склепі. Відтоді почалось будівництво Церкви Покрови Пресвятої Богородиці.

Спадкоємцем родинного маєтку став молодший син промисловця – Віктор Голубєв, відомий сходознавець, філолог, археолог, мандрівник. Оскільки він з родиною мешкав у Франції, маєтком керував старший брат – землевласник, камергер, меценат Лев Вікторович Голубєв. Тож храм у Пархомівці – це спільна робота обох братів. Віктор займався проектом, а Лев – контролював будівництво, втілював ідеї батька і брата у життя.

Церква у Пархомівці стала результатом світогляду, творчих ідей і натхненної співпраці науковця-сходознавця Віктора Голубєва, архітектора Володимира Покровського і художника Миколи Реріха. Храм називали “втіленням мрії про красу”. В. Покровський був автором проекту церкви. Він захоплювався архітектурою храмів часів Київської Русі. Його проекти поєднували риси давньоруських церков з сучасними (для того періоду) поглядами на архітектуру – гнучкими лініями, використанням у будівництві традиційних і новітніх матеріалів: залізобетону, каменю, дерева, сталі, мармуру, граніту, кераміки, шиферу.

Віктор Голубєв і Володимир Покровський приятелювали з художником Миколою Реріхом, що також цікавився східною філософією і оздобленням храмів періоду Київської Русі. Саме він у 1906 році створив 13 ескізів мозаїк для оформлення храму. З них були реалізовані тільки 2 мозаїки у зовнішньому оздобленні храма. Створені вони знаменитим майстром мозаїк Володимиром Фроловим.  Тож завдяки цим митцям, архітектура Церкви Покрова Пресвятої Богородиці поєднала у собі риси давньоруських церков, східні мотиви, неординарні форми і матеріали. Ось такий вийшов модерн у Пархомівці).

Спочатку Храм Покрови Пресвятої Богородиці відмовилось освячувати церковне керівництво. У ті часи стиль модерн не відповідав православним церковним канонам. До нової архітектури у зодчестві Церква ставилась підозріло. Не додавали довіри храму і викладені цеглинами загадкові неканонічні знаки та розписи у зовнішньому і внутрішньому оздобленні.

До речі, цегляні візерунки, орнаменти, кладка – традиційна риса візантійських храмів. Так оздоблювались церкви часів Київської Русі. Наприклад, такі візерунки можна побачити на Спасо-Преображенському Соборі у Чернігові. Він зведений у 1033 році за візантійськими традиціями зодчества і є одним з найдавніх храмів України.

Читайте також: Чернігів – путівник. Козелець, Седнів, Батурин. Маршрут мандрівки на вихідні.

На дзвіниці Святопокровської церкви у Пархомівці можна побачити змію, вогонь, молоток, плоскогубці, цвяхі, драбину, зірку, півня, голуба.

На стінах церкви – незвичні хрести і християнські символи.

Мармурові таблиці написані старослов’янською мовою.

На мармуровій плиті старослов’янським шрифтом написано: “Споруджений на честь і пам’ять Покрови Пресвятої Богородиці і великого мученика Віктора в літо 1903-1906”

Довго вирішував Синод, чи приймати таку “дивну” церкву. Лише у серпні 1907 року, через рік після зведення, храм нарешті був освячений. Ця подія зібрала майже 4 тисячі мешканців Пархомівки і навколишніх сіл.

Віктор Федорович Голубєв похований у Церкві Покрови Пресвятої Богородиці, як він і заповів. Над його склепом, з правого боку храму, споруджена невеличка каплиця Святого Великомученика Віктора.

Про це свідчить напис: “Здесь погребено тело действительного статского советника инженера путей сообщения Виктора Федоровича Голубева”. З приходом совєтів, 1930-х роках, могилу мецената зруйнували у пошуках цінностей і золота, що начебто потрібні були для створення тут кінотеатру. Місцеві старожили розповідали, що могилу відкрили і з тілом нелюди влаштували “танці”. Потім “прикопали” останки десь не березі річки. Але золота в могилі так і не знайшли.

Вандалізм у ті часи був масовим явищем. Особливо нас вразила історія “седнівських мумій”. Про це читайте в нашому путівнику по Чернігівщині, у розділі про Седнів і Воскресенську церкву:

= Чернігів – путівник. Козелець, Седнів, Батурин. Маршрут мандрівки на вихідні.

Мозаїка по ескізам М. Реріха “Спас Нерукотворний” над входом у каплицю Св. Віктора зберіглась дивом. По ній стріляли, кидали камінням, били. Але остаточно вандалам не вдалось зруйнувати цей шедевр.

Мозаїка Миколи Реріха “Покров Богоматері” над центральним входом храму зберіглась краще. Вона також зазнала влучання кількох куль і полум’я пожеж. Сюжет мозаїки – відома легенда про спасіння у 860 році Константинополя (тоді Царгорода, а нині Стамбулу), Коли вороги взяли в облогу місто, у Влахернській церкві під час молитви про захист явилась Богородиця і вкрила всіх жителів покровою – омофором. Згодом здійнявся вітер і розкидав ворожі кораблі. Так Богородиця врятувала столицю Візантії.

За однією з версій легенда пов’язана з Україною. Адже цими ворогами було військо київського князя Аскольда. Коли він побачив диво Покрови Пресвятої Богородиці – вирішив прийняти християнство. При хрещенні князь взяв ім’я Микола. За переказами у 860 роках вперше була створена київська єпархія.

Читайте також: Колоритний Стамбул. Звіт про подорож.

На створення Образу Богородиці – Матері Світу художника М. Реріха надихали Оранта з Софії Київської та Михайлівського Золотоверхого Собору. Майстер Володимир Фролов виконав смальту (непрозорі, кольорові скляні пластини чи кубики, з яких створюється мозаїка) для ескізів М. Реріха у техніці візантійських, давньоруських майстрів X-XIII століть. Крупна, нешліфована смальта під різним кутом сонячних променів виглядає по-різному. Змінюється освітлення, яскравість кольорів, тому й мозаїка у кожну пору дня й року по-іншому сприймається.

За іронією долі, майже через 20 років Володимир Фролов буде брати участь у реставрації мозаїк Софійського Собору і порятунку мозаїк Михайлівського Золотоверхого, повністю зруйнованого у 1934 році. А Микола Реріх буде “закидувати” листами уряди різних країн з проханнями про збереження цих унікальних пам’яток архітектури і врешті створить у 1935 році Пакт Реріха – міжнародний договір про збереження культурної спадщини.

З приходом радянської влади, церкву у Пархомівці, як і тисячі храмів по всій країні, перетворили на клуб, згодом тут зберігались добрива і посівний матеріал. Лише в кінці 1970-х років занедбаний храм був визнаний пам’яткою архітектури.

На жаль, у світі зберіглись лише 3 церкви з мозаїками по ескізам Миколи Реріха. Дві з них – в Україні: Церква Покрови Пресвятої Богородиці в Пархомівці і Троїцький собор в Почаївський Лаврі. Смальту для всіх мозаїк художника виготовив майстер Володимир Фролов.

Саме мозаїки Реріха врятували храм в Пархомівці. У 1987 році син Миколи Реріха, Святослав, приїхав в СРСР. Ентузіасти з Пархомівки показали йому світлини церкви з мозаїками батька, що збереглись, і запросили у село. Святослав Реріх розповів про це Михайлу та Раїсі Горбачовим під час зустрічі. Він був офіційно запрошений у Пархомівку. Відтоді Раїса Горбачова взяла під особистий контроль реставрацію Святопокровського храму з метою створення тут Музею М. Реріха. Кращі українські реставратори відновили мозаїку “Покров Богоматері”, огорожу, хрести, покрівлю куполу. Навіть, дорогу у село заасфальтували.  Але Святослав Реріх до Пархомівки не приїхав, тому всі роботи по відновленню храму припинились так швидко, як і почались.

Будинок священника позаду церкви знаходиться у плачевному стані. До реставрації у ньому розміщався гуртожиток тракторної бригади. Робітників виселили, але будинок відбудовувати не стали. Так і руйнується далі й заростає бур’яном, на контрасті з відновленим храмом.

З 1992 року Церква Покрови Пресвятої Богородиці – це діючий храм ПЦУ. На жаль, всередині побувати нам не вдалось, церква була зачинена.

Церква в Пархомівці на карті.

Дорога до Пархомівки від Володарки та від Білої Церкви у нормальному стані. До речі, поруч з Пархомівкою знаходиться село з дивною назвою Тарган. Відоме воно як одне з перших в Україні поселень, у якому в 1980-х роках місцеві жителі самотужки встановили пам’ятник 360 односельчанам – жертвам голодомору.

Святопокровська церква в Пархомівці на мапі:

Ми заїхали в село Пархомівка по дорозі з Володарки до Білої Церкви. Таким був наш “маршрут вихідного дня”. Розпочали поїздку з парків Володарки.

Читайте: Володарка. Парк Острів Сакури і Алея Закоханих.

Церква Покрови Пресвятої Богородиці в Пархомівці справді вражає – архітектурою, загадковими знаками, унікальними шедеврами Миколи Реріха, атмосферою спокою і краси. Приємно прогулятись великим парком навколо церкви. Є в Україні цікаві місця. Одне з них – Пархомівка.

Бажаємо яскравих подорожей!

До речі, готелі в мандрівках по Україні ми бронюємо на цьому сайті. Найближче місто до Пархомівки з хорошим вибором готелів на різний смак і бюджет – Біла Церква.

Booking.com

Читайте також: 

= Богуслав – місто натхнення. Екскурсії, тури.

= Богуслав. Індивідуальні екскурсії “Туристичне намисто Богуславщини”. Пам’ятки, легенди, місця сили.

=Пам’ятки Умані. Літній та осінній шарм Софіївки

=Легедзине. Музей Трипільської культури.

=Успенська церква у селі Вільхівець. Богуславщина.