Чернігів – путівник. Козелець, Седнів, Батурин. Маршрут мандрівки на вихідні.

  Автор:
  612

Куди поїхати на вихідні в Україні? Цікава, пізнавальна, душевна – такою була наша мандрівка до Чернігова. Ми побували також у старовинних містечках Козелець, Седнів і в Гетьманській столиці -місті Батурин. Подорож подарувала багато відкриттів. Ми дізнались де знаходиться найдавніша збережена і найгарніша церква, найбільший підземний храм України, де похований богатир Ілля Муромець, в якому дерев’яному храмі знімали фільм “Вій”, побачили “вживу” місця з картин і поем Тараса Шевченка.

“Чернігів – місто легенд”, – таким є логотип туристичного міста. За 1300 років існування Чернігова зібралось багато містичних, романтичних, загадкових легенд про шалене кохання, загублені багаті клади, героїчні вчинки, привиди, і навіть, про чернігівського Дракулу. Стіни стародавніх храмів, вали, площі, будинки зберігають старі таємниці. Ми поділимось з вами враженнями, відкриттями, цікавими історіями і переказами у авторському путівнику по Чернігову. В ньому також – що подивитись, де зупинитись, в яких закладах смачно поїсти, як замовити екскурсію.

Маршрут нашої мандрівки Чернігівщиною на мапі:  Київ – Козелець – Чернігів –  Седнів – Батурин – Київ.

*Ми їздили з нашого рідного міста Богуслав через Київ. Для вашої зручності навели маршрут з Києва.

 


Зміст:

1.Козелець.

2.Чернігів. Де зупинитись.

3.Чернігів. Путівник. Маршрут прогулянки – День перший.

4.Чернігів. Маршрут прогулянки – День другий.

5.Батурин – Гетьманська столиця.


Козелець

Маленьке містечко Козелець розташоване в 80 км від Києва та 65 км від Чернігова, поруч з основною трасою Е 95. Оригінальна назва має дві версії виникнення. Перша пов’язана з квітами “козельці”, що рясно розцвітають навесні на луках біля річки Остер. А друга має давньоруське походження. За легендою тут були густі ліси, в яких водились дикі кози – “козелес”.

Козелець – відоме з XVII ст. сотенне козацьке місто. Магдебурзьке право надано Козельцю у 1656 р. за наказом гетьмана Богдана Хмельницького. А з 1708 р. місто стало адміністративним центром Київського полку. Протягом майже 70 років тут розміщалась козацька старшина. Розквіту Козельця сприяли брати Розумовські.

Саме в цих місцях почалась вражаюча історія двох знаменитих козаків – братів Олексія та Кирила Розумовських. Перший був таємним чоловіком імператриці Єлізавети, другий – останнім гетьманом України. Брати народились недалеко від Козельця, у селі Лемеші, у сім’ї незаможного реєстрового козака Григорія Розума. Кажуть, він полюбляв випити.”Прощавай, розум, зустрінемося завтра”, – такі слова Григорія перед чарчиною і дали прізвище його роду.

Як звичайний український козак Олексій Розум став впливовою особою при дворі? Напевне, опинився в “потрібний час і в потрібному місці”. Його дивовижний голос почув у церковному хорі заїжджий російський полковник. Він забрав юнака до Петербургу, змінив прізвище на Розумовський і влаштував до придворного імператорського хору. В молодого красивого козака закохалась донька Петра I  Єлизавета. Олексій, як фаворит імператриці, отримав титули, маєтки, владу, а згодом взяв з нею таємний шлюб. Його називали “нічним імператором”. Олексій мав великий вплив на імператрицю. Саме за його ініціативою відновилось Гетьманство і видалась низка указів, сприятливих для України.

У 1744 році Єлизавета уперше прибула в Україну. Місцева легенда розповідає як козацька старшина вирішила “аргументувати” відновлення Гетьманства, показати силу й велич війська козацького. Вздовж всієї дороги до Глухова імператрицю вітали козаки у святкових одностроях. Насправді козаків було небагато. Після того, як проїжджав кортеж Єлизавети, вони скакали наперед і знову шикувались у шеренги при дорозі.

Старший брат Олексій забрав молодшого Кирила в Петербург. Відправив навчатись за кордон. У 18-років вже граф Кирило Розумовський став Президентом Імператорської Академії наук і пробув на цій посаді 52 роки. Заочно у 1750 році за наказом імператриці його обрали Гетьманом Лівобережної України. Лише через рік Кирило, звикший до розкішного життя, переїхав у рідні місця. Тут почав будувати палаци й храми.

Візитівка Козельця – неймовірної краси  Собор Різдва Богородиці в центрі міста. Один з найгарніших храмів України XVIII століття. Церква зведена у стилі українського, козацького бароко у 1763 році на замовлення колись простої козачки, шинкарки, а потім графині Наталії Розумовської. Такою була подяка матері за щасливу долю своїх синів Олексія та Кирила.

У радянські часи Собор використовувався як склад продовольчих товарів, у Другу світову тут були конюшня та табір військовополонених. З 1993 року Собор Різдва Богородиці знову став діючим храмом.

Собор має два яруси. Перший – “тепла” церква, усипальниця родини Розумовських.

На другий ярус – у Собор –  ведуть три урочистих ґанки з колоннами.

Коли зайшли всередину Собору, просто перехопило подих. Величний старовинний іконостас XVIII століття вражає красою та розмірами. Існує версія, що спочатку він був виготовлений на замовлення для однієї з петербурзських церков за проектом Бартоломео Растреллі. В первісному вигляді іконостас мав 80 ікон. Сучасний складається з 50-ти. Оригінали ікон 1753 року зберігаються на другому поверсі музею, що розмістився у чернігівському Соборі Бориса й Гліба. Цікаво, що цей іконостас став зразком для Катерининської церкви в Чернигові.

Поруч з Собором Різдва Богородиці височіє Дзвіниця, побудована у 1770 році. Білосніжний Собор і Дзвіниця ніби парять над містом. Настільки легко сприймається така витончена архитектура.

У міському парку недалеко від Собору збереглась невелика будівля козацької Полкової канцелярії XVIII ст. З родиною Розумовських пов’язана й садиба Дараганів “Покорщина”, що належала сестри Олексія та Кирила. Кажуть, що саме тут зупинялась імператриця Єлизавета та Олексій Розумовський. Будинок і Кам’яниця Дараганів знаходяться далі від центру міста, на вул. Сім’ї Розумовських.

Козелець та багато містечок Чернігівщини відвідав у 1846 році Т. Г. Шевченко. Він приїздив у складі Археологічної експедиції і замальовував для неї історичні пам’ятки. А Собор Різдва Богородиці і містечко Козелець описав у своїй повісті “Княгиня”. До речі, про захоплення Тарасом Шевченком археологією ми вперше дізнались на фестивалі Ше.Fest, який щороку проходить у с. Моринці.

Читайте також: Поїздка одного дня. Батьківщина Тараса Шевченка і зовсім не французська Шампань.

У парку встановлений пам’ятник Т.Г. Шевченку та пам’ятний знак, на якому написано: “Цим шляхом у травні 1861 року жителі нашого краю в глибокій скороботі проводжали до місця останнього спочину славетного сина українського народу, великого Кобзаря – Тараса Григоровича Шевченка”. В Козельці траурна процесія з тілом Т.Г. Шевченка робила зупинку на шляху від Петербургу до Канева.

Навпроти парку “Музей історії ткацтва Чернігівщини”. В історичному центрі Козельця знаходяться ще дві старовинні церкви: Миколаївська -1784 року та Вознесенська – 1874 року.

Ми живемо всього в 200 км від Козельца, а настільки різна, незвична нам, архитектура житлових будинків. На Чернігівщині – це традиційна побудова Полісся: дерев’яні хати з різьбленими вікнами коричневого, синього та світло-зеленого кольорів.

Козелець – миле, тихе містечко з прекрасними старовинними церквами. Сюда варто заїхати на пару годин. Наступна мета нашого маршруту – Чернігів.

Чернігів. Де зупинитись.

Ми зупинились у Чернігові на дві ночі, з п’ятниці по неділю. Завжди плануємо все завчасно, але мандрівка до Чернігова була спонтанною. В середу вирішили, що на вихідні поїдемо у Чернігів)). Звісно, багато готелів та апартаментів у центрі міста були зайняті.

Забронювали сучасні Апартаменти з двома спальнями неподалік від історичного центру на вулиці Перемоги. По місту ходили пішки. До центру йти 20 хвилин, на Вал (Детинець)- 25-30 хвилин. Супермаркет – в 5 хвилинах від квартири. Паркували машину у дворі будинку, але в 100 метрах є платна парковка. Забули в апартаментах акумулятор до сумки-холодильника, на наступний день власник вислав нашу згубу.

Квартира стильна, чиста, комфортна. Вітальня з диваном й двоспальним ліжком.

Спальня з двоспальним ліжком, але без вікна.

Вид з балкона квартири на річку Стрижень і Чернігів.

Забронювати житло в Чернігові можна за цими посиланнями:

Спеціальні пропозиції та акції готелів зі знижками дивіться у формі нижче:


Booking.com

Мы заселились та вирушили знайомитись з містом.

Чернігів. Путівник. Маршрут прогулянки – День 1.

В цей день запланували маршрут найстарішою частиною Чернігова: Дитинець (Вал)- пр. Миру – Красна Площа – Музичний фонтан – П’ятницька церква – сквер ім. Б. Хмельницького.

Маршрути прогулянок Черніговим на мапі: День 1 – праворуч, День 2 – ліворуч на мапі.

Насамперед зайшли у Туристичний інформаційний центр і взяли безкоштовну паперову мапу міста. Знайшли центр випадково у книжковій крамниці, навпроти сквера ім. Б. Хмельницького, ділимось адресою: вул. Шевченка 10.

Вулички історичного центру милі й колоритні. Традиційні дерев’яні будинки чергуються з кам’яними й сучасними будівлями.

Знак у стилі 70-х років біля художньої школи.

Приємно вразила сучасна інсталяція біля музичної школи. Так гарно й затишно. Я б назвала її “вальс квітів”.

Картина улюбленої художниці Є. Гапчинської на муралі. Мурали, інсталяції, квіти, – здається це дрібниці, але вони створюют затишок і красу міста. Прогулянка Черніговим залишила теплі почуття й позитивні емоції.

Пообідали у Вареничній “Балувана Галя”. Смачно, цікаво, прекрасне обслуговування.


Дитинець, або Чернігівський Вал.

Наше знайомство з історичним Черніговим почалось з найдавнішої частини міста – Дитинця, або Вала. Саме тут “народилось” місто. Близько 1300 років тому на високому пагорбі над місцем впадіння річки Стрижень у Десну виникло укріплене городище – поселення землеробів. Належали ці землі племені сіверян. Вперше про Чернігів як велике місто, друге за значенням після Києва, згадується у 907 році у договорі князя Олега з Візантією. Князь Мстислав, брат Ярослава Мудрого, у 1024 році звів тут укріплену фортецю, оточену глибоким ровом та земляним валами.  Побудував храми, монастирі.

Чернігів став столицею великого Чернігівського князівства, в яке входили такі міста Сіверщини як Брянск, Новгород-Сіверський, Муром, Курск, Гомель, Путівль. У XII-XIII ст. Чернігів був другим за розміром після Києва, налічував 20 тисяч жителів. Чернігівське князівство на мапі Музею Борисоглібського Собору.

1239 рік став трагічним для міста. Монголи хана Батия захопили, зруйнували та розграбували Чернігів. Чотири століття місто було у занепаді. Воно переходило “з рук в руки”. За Чернігів боролись Литва, Московія, Польща, робили набіги татари. У 1623 році Чернігів, як центр воєводства Речі Посполитої, отримав Магдебурське право.

Після Визвольної війни 1648 року і до 1782 року місто стало центром Чернігівського полку. За часів Гетьманщини, у козацьку добу, Чернігів розквітав: укріпилась фортеця, відбудовувались стародавні монастирі, зводились нові храми, будинки, торжище, відкрився Колегіум – вищий навчальний заклад.

Цікаво, що у сучасному Чернігові збереглась третина унікальних пам’яток “домонгольского” періоду, що є в Україні, і пам’ятки славетних козацьких часів. Щоб більше дізнатись про стародавній Чернігов, ми замовили екскурсію по Дитинцю. Цікаво, з захопленням і любов’ю до рідного міста розповідав про визначні місця Чернігова наш гід Іван Коцюра. А скільки легенд він знає! Ми відкрили для себе багато нового. В статті все не помістилось)) А ще Іван – людина добра і приємна у спілкуванні. Рекомендуємо!

Замовити екскурсію і дізнатись про всі пропозиції й маршрути можна на особистому сайті Івана Коцюри, або за тел. +38-097-606-50-20.

***Прохання, при замовленні екскурсії  скажіть, будь ласка, що інформацію дізнались з блога Олени та Євгенія Пузатків. Дякуємо!

Дитинець – внутрішнє місто – укріплена і захищена валами, дерев’яним частоколом й ровами центральна частина міста. Саме тут розміщувався княжий двір, військовий гарнізон, головні храми, резиденція чернігівських архієпіскопів, жили заможні мешканці. Навколо внутрішнього міста розбудувалось велике зовнішнє місто. В ньому зводились монастирі, мешкали купці, ремісники.

Чернігівський Колегіум.

Знайомство з Дитинцем почалось з величної білосніжної будівлі – Колегіума. Це перший вищий навчальний заклад на Лівобережжі України. Зведений у 1700 році на кошти гетьмана Івана Мазепи. Поруч з Колегіумом встановлено пам’ятник гетьману І. Мазепі.

Колегіум був частиною катедрального Борисоглібського монастиря, резиденції чернігівських архієпіскопів. Під час будівництва виявилось, що на цьому місці у дохристиянський період було язичницьке капище. Є така приказка: “Святе місце порожнє не буде”. Великі камені з капища  стали частиною фундаменту нової монастирської будівлі. Їх гарно видно й зараз. Також тут був знайдений великий срібний язичницький ідол. За наказом Івана Мазепи його переплавити і виготовили розкішні срібні царські врата для іконостаса головного Собора Борисоглібського монастиря. Важать вони 56 кг. Срібні врата збереглись до сьогодні, їх можна побачити в Музеї, що відкрито у Борисоглібському соборі.

З Чернігівського Колегіуму вийшли відомі українські вчені. З 1776 до 1917 року в будівлі розміщалась духовна семінарія. У двоповерховій монастирській трапезній проводились уроки. До неї прибудували високу 40-метрову Дзвіницю. Найбільший дзвін “Борис”, відлитий у 1772 році, важив майже 10 тонн. Його ще називали “Потьомкинській”. З ним пов’язана така легенда. Князь Потьомкін зупинився у Чернігові на кілька днів. Стало йому сумно, тож наказав цілий день бити у дзвони. Звук “Бориса” так йому сподобався, що вирішив князь забрати його до свого маєтку в Катеринославі. (оригінальний сувенір з подорожі))). Але в дорозі князь Потьомкін раптово помер, тож дзвін повернувся “додому”. У 1929 році був знятий з дзвіниці й знищений радянською владою.

Сьогодні у Колегіуми виставкові зали та офіс Національного історико-культурного заповідника “Чернігів стародавній”. Музеї і виставкові зали працюють щоденно з 10-00 до 18-00. У постіній експозиції старовинні ікони, Біблії , книги.

Ми відвідали тимчасову виставку “Корони світу”.


Борисоглібський собор.

Поруч з Колегіумом височіє стародавній Борисоглібський собор. Він зведений як усипальниця князівського роду у 1123 році внуком Ярослава Мудрого, князем Давидом Святославовичем. Названий на честь святих Бориса та Гліба. За століття не один раз руйнувався й відбудовувася знову. Був католицьким костелом при домініканському монастирі, головним катедральним храмом православного Борисоглібського монастиря, (при якому й відкрили Колегіум).  У Другу світову війну у собор влучила авіабомба. Його реконструювали у 50-х роках XX століття. Але вирішили відбудувати таким, яким ймовірно храм виглядав за часів Чернігівського князівства – у XIII столітті.

Сьогодні у Борисоглібському соборі – музей. В постійній експозиції – старовинні фрески, ікони, церковна утварь та архітектура стародавнього Чернігова. Години роботи: щоденно з 10-00 до 18-00. Вартість квитка 15 грн, дит/студ. – 5 грн, фотографування платне – 15 грн.  В соборі Бориса та Гліба проходять також концерти духовної музики.

Під час археологічних досліджень виявили мури й фундаменти будівлі XI століття, що була на цьому місці до зведення собору. За однією версією- це залишки князівського терему, за другою – ще більш раннього храму.

А ось ці самі срібні царські врата, що за наказом Івана Мазепи були переплавлені зі срібного язичницького ідола, знайденого під час будівництва Дзвіниці. На них є герб гетьмана. Барокковий іконостас храму не зберігся.

На другому поверсі експозиція старовинних ікон, дзвонів, фресок з різних міст та сіл Чернігівщини.  Цікаво, що тут зібрані оригінали ікон з розкішного іконостаса XVIII століття козелецького Собору Різдва Богородиці.

Розпис собору Бориса і Гліба не зберігся, лише кілька фрагментів фресок з  геометричним візерунком можна побачити на відкосах вікон.

Макети Собору Бориса і Гліба та Спасо-Преображенського Собору  XIII століття.

Спасо-Преображенський собор.

Один з найдавніших збережених кам’яних храмів України. Головна церква й святиня Чернігівського князівства. Розташована в центрі Дитинця, поруч з Собором Бориса і Гліба. Почав будувати храм у 1033 році чернігівський князь Мстислав Володимирович, брат Ярослава Мудрого. Через 3 роки помер і був похований у склепі недобудованого собору. Завершив зведення “церкви святого Спаса”наступний володар чернігівських земель князь Святослав, син Ярослава Мудрого. Храм був усипальницею багатьох поколін князів.

У Спасо-Преображенському Соборі у період Київської Русі оголошувались укази, велись переговори. За козацьких часів вивішувались прапори чернігівських полків, що прославились у битвах. Собор відвідували члени імператорської родини, відомі вчені, поети, письменники. Храм був центром політичного й суспільного життя Чернігівщини.

Спасо-Преображенський Собор не завжди був білосніжним. На фасаді храму залишились ділянки з оригінальною цегляною кладкою.

Мурували собор за візантійськими традиціями – поєднували цегляну кладку, камінь та  орнаменти й візерунки, викладені цеглою. Ось тут можна побачити хрести вгорі й знаки зодіаку. Є тут і знак свастики. Звісно, він не пов’язаний з гітлерівською Німеччиною.  Це відомий орнамент у Київський Русі. (та й трипільці його використовували). Називався сварга, або коловорот – ворота сонця. Був символом перемоги сонця над темрявою, добра над злом, у християнстві – пришестя сина Божого і воскресіння Іісуса Христа.

Кладка Собору також виконувала функції сонячного годинника, за яким визначали початок служби у храмі.

Оздоблювали храм за календарними мотивами, що також мало значення  як перехід від темного – дохристянського періоду до світлого – у вірі Христовій. Особливо це помітно всередині собору, у розписі початку XIX століття. Північна частина храму  символізувала темну ніч і Старий Заповіт. Південна- світлий день і Євангеліє, Новий Заповіт. Проміжки між вікнами купола – створення світу за 7 днів.

В основі купола – пори року, що також символізують старий і новий світ. Осінь й зима – темряву, весна й літо – світло, пробудження природи й віри.

В храмі спокійно, велично. Вражає красою Іконостас XVIII століття.

Збереглись різьблені старовинні парапети на хорах. А всередині колон знаходяться давні – з білого мармура. На одній з коричневих колон ліворуч в храмі можна побачити фрагмент оригінальної біломармурової колони.

Нам дуже пощастило. Почули святковий передзвін напередодні свята Різдва Іоанна Хрестителя. Це неймовірно гарно й урочисто! От послухайте.

Будинок Лизогуба, або Будинок полкової канцелярії.

Серед вікових дерев Дитинця біліє ошатний Будинок чернігівського полковника, наказного гетьмана Якова Лизогуба.  Збудований у 1690-х роках як українська традиційна  хата на дві половини. Козацький полковник надавав перевагу не розкішним палацам, а надійним будівлям. В хатині є свої особливості. “Мій дім -моя фортеця”,- ці слова саме про Будинок Лизогуба. Товсті муровані стіни, маленькі віконечка-бійниці, глибокі підвали  могли витримати осаду ворогів. Дім чернігівського полковника вирізнявся оригінальним багатим ліпним оздобленням фасаду.

Будинок Лизогуба – свідок багатьох визначних подій в історії Чернігова. Він гарно зберігся і є унікальною пам’яткою житлової архитектури XVII століття в Україні. Його називають також “Мазепиним будинком”. З 1698 року тут жив гетьман Іван  Мазепа. У XVIII ст. розміщалась полкова канцелярія Чернігвського полку, далі архив, сьогодні фонди музею.

Кажуть, що саме тут 65-річний гетьман таємно зустрічався з 16-річною Мотрею Кочубей, останнім коханням його життя. За легендою у домі захований скарб Мазепи. Його охороняє душа Мотрі, яку прокляла мати за заборонене кохання. Щороку в ніч на свято Успіння Пресвятої Богородиці тут блукає привід дівчини і просить перехожих перехрестити її натільним хрестиком.

Територія сучасного Дитинця – це великий мальовничий парк з віковими деревами. У 1800-х роках стіни фортеці розібрали, а на її місці заснували парк під назвою “Чернігівські вали”. Жителі Чернігова дуже полюбляють прогулянки “на валах”. Тут годують з рук голубів. А ось оригінальна годівничка для білочок, зроблена за такою “технологією”, щоб корм не змогли дістати голуби.

Гармати на Валах.

Після знесення фортеці залишились бастіонні гармати. Цю старовинну зброю встановили в 1900 роках на високому пагорбі, там де була цитадель. Ця найвища частина парку є найстарішем місцем Чернігова. Тут майже 1300 років тому було засноване місто, побудована фортеця і перший Дитинець. У підніжжя пагорба можна побачити залишки фортечного рову.

Всього на Валах 12 гармат. Тут традиційно чекають на побачення закохані. Чернігівські дівчата призначають зустрічі хлопцям, що їм не до вподоби, біля 13-ї гармати.  Гармати і Катерининська  церква – такий вид на багатьої листівках міста Чернігова.

Пам’ятник Т.Г. Шевченко.

«У цитаделі давньої фортеці лежать три великі фортечні гармати, доволі грубої роботи, без прикрас і написів, до якого вони часу відносяться — невідомо», – згадував Тарас Шевченко у 1846 році. Як мінімум три гармати з 12-ти “бачили” Кобзаря. Тарас Шевченко не один раз бував у Чернігові й навколишніх містечках. Недалеко від гармат встановлено пам’ятник поету, письменнику, художнику Тарасу Шевченку. Велика скульптура великій людині.

З Валу відкривається краєвид на річку Десну, річковий порт, звідки влітку курсують прогулянкові кораблики. За пішохідним мостом зона відпочинку з міським пляжем.

Район Чернігова у підніжжя Дитинця називається Поділ. Тут вдавнину жили й працювали ремісники, торговці.

Стародавня історична частина Чернігова – Болдині гори. Вид з Дитинця.

Катерининська церква.

З 1715 року року на пагорбі поруч з Дитинцем урочисто височіє Катерининська церква. За три століття вона практично на змінилась. Церква була зведена на місці давнього храму. Побудована на честь козаків Чернігівського полку, що під керівництвом полковника Якова Лизогуба проявили героїзм в бою за турецьку фортецю Азов у 1696 році. Неймовірно гарний храм у стилі українського (козацького) бароко. Всередені церква дивовижно урочиста. Світлини інтер’єру не зробили, у храмі саме була святкова служба.

Катерининська церква є визитівкою Чернігова.  Саме вона з пагорба над дорогою зустрічає всіх гостей, що прямують з Києва.

Вид на дорогу від церкви.

Біля Катерининської церви наша цікава екскурсія по Дитинцю завершилась. (Уточню, відвідування музеїв в екскурсію не входило. В них ми побували самостійно на наступний день).Ми попрощались з Іваном і продовжили прогулянку містом самостійно.

На проспекті Миру зробили “солодку паузу”. Зайшли в кафе – кондитерську “Абажур”. Це чудовий заклад з оригінальним інтер’єром, смачними десертами і неповторною затишною домашньою атмосферою. Місце, куда хочеться повернутись знову.

Будинок Миколаївського Єпархіального Братства.

На розі проспекту Миру та Миколаївської вулиці побачили красивий палац. Це Будинок Миколаївського Єпархіального Братства зведений у 1910 роках на честь приїзду у Чернігів імператора Миколи ІІ. Палац прибудували до каплиці Олександра Невського 1870 року. На другому поверсі до революції тут  були експозиції музею церковних старожитностей. До Другої світової війни – театр. Будівля постраждала у 1941 році від авіабомби.  Після війни палац відновили і добудували третій поверх. Сьогодні в ньому знаходиться Чернігівська філармонія.


Красна площа.

Вражає розмірами Красна площа – головна площа Чернігова. За часів Чернігівського князівства з XI по XIII століття тут був великий Торг на околицях міста.  За кілька століть торгові ряди знову повернулись на “П’ятницьке поле”, таку назву отримала площа поруч з церквою Параскеви П’ятниці. На початку XIX століття це “Базарна площа”, потім “Красна” (“красива”). Купці побудували тут муровані торгові галереї з колонами, навколо – адміністративні палаци. У 1930-х роках всі ряди знесли, насадили сквер, а площу “встелили” бруківкою. У 1959 році звели нову будівлю Чернігівського областного театру (праворуч на фото). Тому цю площу називають ще Театральною.

По всьому місту вітає аромат квітів. Особливо він відчувається ввечері.

У сусідньому з Красною площею сквері – Світло-музичний фонтан. 

Дуже сподобались у Чернігові чисельні охайні тінисті парки, алеї. В них приємно відпочивати і спілкуватись. Що й роблять місцеві жителі. Місто комфортне для мешканців, комфортне й для туристів. Це ми відчули у Чернігові. Прекрасне місто!

Чернігів – зручне для туристів місто. Всюди встановлені вказівники, біля пам’яток – таблиці з інформацією про них.

Сквер ім. Б. Хмельницького.

Виставка художників і майстрів handmade, фонтани, скульптури, вуличні музиканти, розваги, ігри, дитячій сміх, чисті затишні алеї,  – все це “спостерігає” з висоти пам’ятник Богдану Хмельницькому. Сквер, названий на честь  гетьмана, знаходиться біля Красної площі, позаду Чернігівського театру.

У 2017 році після довгих суперечок щодо напрямку погляду гетьмана монумент розвернули на 180 градусів, в протилежний від московії бік.

Скульптура богатиря Іллі Муромця у сквері. Існує версія, що билинний богатир похований у чернігівському кургані “Гульбище” на Болдиних горах.


П’ятницька церква.

У сквері ім. Б. Хмельницького, за будівлею Обласного театру, височіє П’ятницька церква. Храм звели у XII столітті  біля Торгу (сучасної Красної Площі) на честь Святої Параскеви П’ятниці. “Спонсорами” будівництва церкви стали місцеві купці.

Свята Параскева є покровителькою торговців, ткаль, вишивальниць, а також є Берегинею сімейного щастя. До 1786 року церква була головною будівлею великого П’ятницького монастиря. За століття не  раз перебудовувалась. Була зруйнована у Другу світову війну. У 1960-х роках храм реставрували. Надали йому первісного вигляду часів Чернігівського князівства.  П’ятницька церква вражає красою і унікальністю.

Вечерю запланували  у Чесько-німецькому пабі Zivot a Pivo на вулиці Гетьмана Полуботка. Оскільки це була п’ятниця вечір, то столик бронювали заздалегідь.  Цікавий інтер’єр пабу, гарне обслуговування, смачне пиво та їжа. По ціні -вище середнього.


Чернігів. Маршрут прогулянки. День 2.

Зранку ми відвідали старовинне мальовниче містечко Седнів, що знаходиться всього в 25 км від Чернігова. Другу половину дня знайомились з Черніговим – відвідали  Троїцько-Іллінський монастир, Антонієви Печери, давньоруські кургани на Болдиній Горі, Єлецький Успенський монастир, курган Чорна могила.

Поїздка у стародавній Седнів.

За півгодини їзди від Чернігова розкинулось на березі річки Снов мальовниче містечко Седнів. Надзвичайно цікаве й гарне місце з величною історією. Маршрут на мапі такий:

Кажуть, що Снов одна з найчистіших річок в Україні. Її води містять багато йоду. Річка Снов, що з давніх мов значить “текти, купатися”, подарувала” у X ст. назву новому місту. Сновськ – давньоруська фортеця, про яку вперше згадується у 1068 році у “Повісті минулих літ”. Біля неї 3-тисячна дружина князя Святослава розбила половецьке військо, що було у 4 рази більше за чисельністю. Сновськ входив до складу Київської Русі, пізніще – до Чернігівського князівства. З XVI століття місту дали назву Седнів.Про це розповідає легенда: не вдалось татарам взяти укріплену фортецю. Нападники назвали “сиднями” козаків, які тримали оборону. З татарської значить “хоробрі”.

Славетна козацька родина Лизогубів з XVII століття стала власником тутешніх земель. Чернігівський полковник Яків Лизогуб звів маєток, у якому за багато років гостювало багато відомих людей. Серед них Тараса Шевченко, Борис Гринченко, Леонід Глібов,

Седнів входить до Списку історичних населених місць України. Ми були приємно здивовані, що в такому маленькому селищі, де проживають майже 1000 мешканців, є зручні інформативні туристичні стенди і вказівники. Що подивитись  у містечку Седнів. Не повірите, у переліку багато пам’яток!

Георгіївська церква.

За вказівниками звернули з центру селища у вуличку. До Георгієвської церкви від вулиці веде ось така колоритна уквітчана мальвами пішохідна доріжка.

Поки йдеш, дізнаєшся  історію храму з ось таких стендів уздовж тину. Ця місцина має назву урочище Коронний Замок. Тут знаходився дитинець давньоруського городища Сновськ. Церква Святого Георгія (Святого Юра)  була зведена між 1715 та 1747 роками на місці старого храму. Святий Гергій (Юрій) – покровитель воїнів, козацтва, українського війська. У XVII  та XVIII століттях в церкві козаки Седнівської сотні святили зброю та отримували благословіння перед походами на війну. До 1690 року Георгієвська церква була головним храмом Седнева. Пізніше при церкві діяла школа й шпиталь.

Виявляється Георгіївська церква справжня кінозірка. Про те, що тут знімався фільм “Вій” у 1966 році ми прочитали, коли готувались до поїздки. (хоча у самій картині показані кадри із зйомок у московському павільйоні, у якому відтворили інтер’єр Церкви Св. Георгія). А от про інші кінострічки дізнались тут:

Автентична, унікальна дерев’яна Церква Святого Георгія (Святого Юра) вражає самобутністю й красою. Храм відреставровано у 2007 році за традиційною старовинною технологією – без жодного цвяха. Під час робіт частково використовувались автентичні оригінальні матеріали.

Всередині світло, затишно, спокійно. Вітає приємний аромат деревини й ладану.

Стіни без жодного цвяха.

У храмі є невелика експозиція знайдених історичних артефактів, старовинних біблій, ікон.

Георгіївська церква діюча. Ми зайшли після закінчення святкової служби. Священник запропонував піднятись сходами на хори і оглянути храм згори.

Воскресенська церква.

З 1690 року Седнів перейшов у власність чернігівського полковника Якова Лизогуба. Він побудував Садибу, Кам’яницю, церкву Різдва Богородиці, що стала усипальницею його роду, розбив розкішний мальовничий парк. Через 200 років церкву Різдва Богородиці перейменували на Воскресенську. Праправнук полковника, Ілля Лизогуб, звів біля храму Дзвіницю. Картини й ікони його брата Андрія Лизогуба, друга Тараса Шевченка, прикрасили родинну церкву у кінці XVIII століття. В центрі Седнева, над дорогою,  височіє ошатна Воскресенська церква, поруч – Дзвіниця.

Після революції Воскресенський храм розграбували. Не оминули навіть крипту, де до XIX століття поховали 44 представника родини Лизогубів. Коли червоноармійці і науковці відкрили труни, то побачили добре збережені муміфіковані тіла небіжчиків у старовинному одязі.  Мікроклімат підземної крипти сприяв природній муміфікації, так само як умови у Лаврських чи Антонієвих печерах.

Цинізму радянської влади не було меж. Старовинний одяг з тіл передали в історичні музеї Києва та Чернігова. “Седнівські мумії”, що вціліли після “дослідження”, возили по країні і демонстрували на антирелігійних виставках, як доказ того, що природня муміфікація можлива для звичайних людей, а не тільки для мощей святих. Зі всіх 44 тіл збереглось лише одне  – у музеї Києво-Печерської Лаври. У 1990-х роках у відреставрованій Воскресенській церкві відновили службу і повернули у крипту останнє тіло представника роду Лизогубів.

На стінах храму збереглись невеликі фрагменти старовинного розпису.

Нещодавно у центрі села звели нову школу. Помпезне приміщення у стилі гетьманського палацу. Будували очевидно нашвидкоруч, фасади вже потребують ремонту. 

Біля школи старовинний дуб, посаджений за часів Лизогубів.

Садиба Лизогубів. Седнівський парк.

Седнів майже 300 років  був маєтком Лизогубів, славетної української родини. Колись звичайні козаки  з Черкащини за заслуги стали старшинами. Яків Лизогуб отримав посаду чернігівського полковника, наказного гетьмана. Він став завновником роду Лизогубів і облаштував у 1690-х роках родинне “гніздо” у Седневі.

Парк маєтку , створений у дубраві в англійський традиціях садово-паркового мистецтва, був колись одним з найгарніших в Україні. У ньому бив фонтан “Гетьман”, вищій за знаменитого пітерського “Самсона” (21 м). Прикрашали парк скульптури, грот, мости, альтанки, мальовничі дерева й квіти. Вхід у сучасний Седнівський парк -пам’ятку садово-паркового мистецтва – платний: квиток – 6 грн. В дирекції музею можна замовити екскурсію. У спекотний літній день приємно прогулятись тінистими алеями.

У козацькому роді Лизогубів багато видатних людей, що вплинули на розвиток України: військових старшин, музикантів, художників.  Наприклад, Олександр Лизогуб – композитор, піаніст, засновник української фортепіанної музики; Семен Лизогуб – прапрадід Миколи Гоголя, Дмитро Лизогуб – організатор товариства народників “Земля і воля”, був страчений за підготовку замаху на царя; Федір Лизогуб – міністр внутрішніх справ та голова Ради Української Держави у 1918 році.

В парку встановлена скульптура синам України, братам Андрію та Іллі Лизогубам. Вони покинули традиційну для свого роду військову службу. У 1830-х роках по-новому розбудували Садибу, Воскресенську церкву, парк. Садиба Лизогубів стала культурно-мистецьким осередком. Ілля був відомими віолончелістом й композитором, Андрій  – художником. У маєток приїздило багато митців: художників, поетів, письменників.

Двічі тут гостював Тарас Шевченко. У 1846 і 1847 роках, прибув як художник у складі Археологічної експедиції. Брати Ілля та Андрій Лизогуби фінансово підтримували талановитого Тараса, замовляли й купували у нього картини, допомагали пізніше у засланні. У парку встановлено пам’ятний камінь на місці малярні, де працював Тарас Шевченко.

На цьому місці росла 600- річна Шевченківська липа. Кажуть, під нею Тарас Шевченко творив. На жаль, дерево не збереглось.

Поруч – пам’ятник Тарасу Шевченку.

У садибі встановлено два пам’ятника Кобзарю. Другий пам’ятник – біля Садиби Лизогубів.

Колись це був розкішний маєток, оточений мальовничим парком.

Після революції у Садибі Лизогубів розмістилась школа, частину приміщень віддали під лікарню та Дім художників. Будівля потребує реставрації. Всередині – невелика експозиція, що розповідає про коханих жінок Тараса Шевченка.

В парку гарно й спокійно. Прикрашають алеї скульптури. Наприклад, оригінальна “Козацька пісня”.

Часто гостював у Лизогубів  поет Леонід Глібов. Він приїздив сюди з Чернігова, де видавав свою газету “Черниговский листок” і завідував друкарнею.

”  Стоїть гора високая, Попід горою гай. Зелений гай густесенький, Неначе справді рай “, – ці строки вірша “Журба” були написані  Леонідом Глібовим у Седневі. У парку поет любив довгі часи сидіти у ротонді-альтанці, що височіє на пагорбі над річкою Снов. З неї відкриваються чудові краєвиди на долину. З тих пір ротонду так і назвали “Альтанка Глібова”. Дуже романтичне місце.

Кам’яниця Лизогубів

За Воскресенською церквою знаходиться Кам’яниця Лизогубів – найстаріший житловий мурований будинок Лівобережної України. Зведена у 1690 році за канонами української народної архітектури як хата на дві половини. Зараз відреставрована.

У XIX столітті до Кам’яниці прибудували вежу. Саме такою намалював будівлю Тарас Шевченко. На інформаційному стенді поруч – є зображення цієї картини. Тож ми сфотографували Кам’яницю приблизно з того ж місця, де творив Тарас Шевченко. На нашій світлині за високими деревами вже не видно Воскресенської церкви.  Але відчуття, що ти знаходишся саме тут, де колись стояв і малював Кобзар, незабутні.

Біля Кам’яниці Лизогубів – пам’ятний знак “На честь перемоги 3-тисячного війська чернігівського князя Святослава над 12-тисячною половецькою раттю у 1068 році”.  Битва проходила недалеко від Седнівської фортеці, що знаходилась на сусідньому пагоробі в урочищі “Коронний замок”, де зараз Георгієвська церква.

І ще одна видатна пам’ятка є у Седневі. За замовленням Федора Лизогуба у 1904 році у Садибі встановили перший в Україні пам’ятник Т. Г Шевченку. Пізніше скульптуру перенесли в центр, до селищної ради.

Цікавою і пізнавальною була наша поїздка до мальовничого давнього Седнева. Містечко залишило по собі приємні, добрі почуття. З задоволенням прогулялись алеями затишного парку.

Чернігів.

Пообідали у кафе-пекарні Цапа, на пр. Миру. Заклад назвали на честь Кшиштофа Цапи, що у XIX столітті проживав у цьому будинку і намагався приготувати страви молекулярної кухні. Цікавий інтер’єр, відкрита кухня, смачна їжа, приємне осблуговування, доступні ціни. На жаль, не всі страви з меню можна було замовити, а на мою думку, у штруделі має бути тонше тісто.

На каву зайшли у кав’ярню “Kofemaniya”, що знаходиться у тій же будівлі. Дуже смачна й ароматна кава, стильний інтер’єр, приємне осблуговування.


Болдині гори: Троїцько-Іллінський монастир, Антонієви печери, кургани.

Другу половину дня ми присвятили знайомству зі старовинними церквами, монастирями і таємничими курганами Чернігова. Знаходяться ці визначні пам’ятки на Болдиних горах. Маршрут ліворуч на мапі.

 Болдині гори.

Високий пагорб над Десною, неподалік Дитинця, ще одна важлива історична пам’ятка  Чернігова. Називається Болдині гори. “Болд” з давньоруського – “дуб”. Напевне, на пагорбі у давні часи росли густі дубові ліси, було язичницьке капище. Слов’яни-язичники вважали дерево священим. Тут знайдено великий некрополь – більше 200 курганів X століття, ще дохристиянського періоду Київської Русі.

На схилі Болдиних гір у 1069 році ченець Антоній Преподобний засновав печерний храм, через десятки років над ним збудували Іллінську церкву. Недалеко, на найвищому пагорбі у XVII столітті звели Троїцький собор і чоловічий монастир. У 1679 році всі храми об’єднали в комплекс під назвою Троїцько-Іллінський монастир.

У XVIII столітті монастирю належало 24 села, 30 заводів, чимало земель, майже 10 тисяч кріпаків. Тут була друкарня і велика бібліотека, що налічувала 11 тисяч книг. Імператриця Екатерина планувала закрити монастир і перетворити на університет. Це їй не вдалося, але майже вся власність була передана у казну. У 1790 році вона наказала  перенести резиденцію чернігівського єпіскопа з головного Борисоглібського монастиря до Троїцького. Чоловічий монастир діяв до 1918 року, Кафедральний Троїцький собор закрили у 1929 році.  У 1980-х роках у храмі відновили службу.

Вид на Болдині гори з Дитинця.

Троїцько-Іллінський монастир.

У 1677 році за ініціативи архієпископа Лазара Барановича і фінасової допомоги Івана Мазепи почали будувати величний Троїцький монастир. Першими звели Введенську церку й трапезну, господарчі будівлі, келії.

Введеньска трапезна церква – єдиний двокупольний храм, що зберігся в Україні. Вона стала зразком для будівництва трапезних Михайлівського Золотоверхого і Видубицького монастирів у Києві. Колись церква славилась вишуканим 4-ярусним іконостасом, який подарував Іван Мазепа. Цей шедевр бароко з гербом гетьмана був знищений у 1930-х роках. Сьогодні Введенську церкву називають ще “студентською”. Тут навчаються студенти духовного училища.

У 1695 році завершили будівництво розкішного Троїцького собору, що постав в центрі монастирського комплексу. На ньому до сьогодні  збереглися фрагменти напису про грошові пожертви на храм Івана Мазепи та Лазаря Барановича. У храмі зберігаються мощі Святого Феодосія Углицького та преподобного Лаврентія, покровителів Чернігівщини. За століття Троїцький собор руйнувався і відбудовувся. У 1980-х роках храм реставрували у первісному вигляді XVII століття.

Всередині Троїцький собор особливо урочистий. Іконостас створено місцевим художником після Другої  світової війни. На стінах – розписи XVII – XX століть.

Біля  Троїцького собору поховано багато видатних людей України. Серед них поет Леонід Глібов.

У 1770-х роках побудували високу 58-метрову Дзвіницю й цегляну огорожу.

На Дзвіницю можна піднятись сходами. Квиток коштує: 2 грн- дорослий, 1 грн – дитячий.

З Дзвіниці відкривається захоплюючий краєвид на Чернігів, Троїцький собор, монастир, Десну.

Іллінська церква.

На схилі Болдиних гір знаходяться найстаріші пам’ятки Троїцько-Іллінського монастиря. Звідси почалась його історія. Стежкою ми спустились до Іллінської церкви. Біля храму старовинне кладовище.

У XII столітті над входом в Антонієви печери звели маленьку Іллінську церкву, в якій хрестили вірян. Храм є унікальним. Це єдина збережена однонефна церква часів Київської Русі. У 1239 році монголи зруйнували Чернігів, його будівлі й храми. Антонієви печери та Іллінська церква довгі століття залишались занедбаними. У глибоких печарах переховувались місцеві мешканці під час нападів татар.

З 1649 року за наказом чернігівського полковника, наказаного гетьмана Степана Подобайла почались роботи по відновленню церкви і печер.  У 1910 році поруч збудували Дзвіницю. у 1980-х провели реставрацію.

Антонієві печери.

Преподобний Антоній народився у Любечі на Чернігівщині. В миру мав ім’я Антип. Юнаком вирив свою першу печеру, прожив там відлюдником кілька років, далі вирушив до Афону. У монастирі на Святій горі прийняв постриг та ім’я Антоній. Ченець повернувся до Київської Русі, заснував у 1051 році Печерський монастир у Києві, почав будувати Успенський собор Києво-Печерської Лаври. Започаткував нові канони чернечого життя у Київський Русі за правилами і традиціями монастирів Афону.

Антонієви печери з’явились на Болдиних горах у 1069 році. На місці дохристинянського некрополя, поруч з курганами, на крутому схилі ченцем Преподобним Антонієм Печерським були вириті печери і заснований підземний монастир Божої Матері (Богородичний). Цьому сприяв чернігівський князь Святослав, син Ярослава Мудрого. Це був цілий печерний комплекс з храмами, келіями, похованнями. Він займав 4 підземні поверхи, мав 12 метрів глибини. (Зараз досліджені тільки 2 поверхи). У XVIII-XIX століттях печери перебудувались. Тут з’явились нові муровані підземні храми: церква Феодосія, церква Антонія Печерського, церква Миколи Святоші.

Тепер Антонієви печери входять до складу заповідника “Чернігів стародавній”. Квиток коштує 25 грн для дорослого, 10 грн – для дітей, студентів.

Церква Феодосія Тотемського – найбільша підземна церква в Лівобережній Україні (висота 8,5 м і довжина 16,5 м). Побудована у XVIII столітті у стилі українського бароко. Раніше на цьому місці був старий земляний храм Похвали Богородиці.  У новій освяченій на честь Феодосія церкві відбувались святкові служби. Вона має чудову акустику. Нам пощастило почути як хор прочан співав у храмі. Це було неймовірно!

В печерах холодно, моторошно, але водночас якось піднесено-святково. Можливо таке відчуття виникло, коли почули спів і молитву. Ходять легенди про привид ченця-відлюдника, що час від часу з’являється у коридорах Антонієвих печер.

Частина коридорів укріплена. 

У капличці зберігаються кістки ченців, яких стратили у 1239 році монголи хана Батия. Святиня Антонієвих печер – Чудотворна Іллінська ікона Божої Матері. З нею пов’язано багато легенд і дивовижниї історій.

Є в Антонієвих печерах Кімітирій – кістниця XII ст. Тут зберігались кістки ченців-відлюдників, вийнятих з могил через 3 роки після поховання. Такою була традиція поховання у давні часи. До речі, у австрійському місті Гальштат ми побували у кістниці, яка діяла до 1981 року. Тобто ще 40!!! років тому за місцевими традиціями так ховали людей.

Печерна церква.

Після відвідування печер трохи “розвіялись” – постріляли з лука.

Парк Болдині гори. Кургани.

Біля Іллінської церкви і на пагорбі над нею – старовинне кладовище на Болдиних горах. Тут поховані відомі особистості. Серед них- Опанас Маркович, чоловік письменниці Марко Вовчок. До речі, єдиний в Україні Музей письменниці Марко Вовчок знаходиться в нашому рідному місті Богуслав.

На пагорбі – могила Михайла Коцюбинського та його дружини Віри. Прикро, що вандали вкрали погруддя з постамента. 15 років прожив письменник у Чернігові, був похований у парку Болдині гори, де любив прогулюватись. У його будинку відкрито літературно-меморіальний музей Михайла Коцюбинського.

На Болдиних горах розбито мальовничий парк. Є в ньому Альтанка кохання, встановлена у 1911 році до приїзду царя Миколи ІІ. Не вдалося царю тут попити чаю з видом на Десну як планувалося, тож залишилась альтанка  місцем для романтичних зустрічей.

Болдині гори – це давнє священе місце. Тут у дохристиянські часи було язичницьке капище і великий некрополь – більше 200 могил-курганів. В малих курганах ховали простих людей.

Великі кургани були на могилах князів, бояр, славетних воїнів -дружинників. За язичницькими традиціями  під час поховання складалось все, чим користувався  воїн у житті й що знадобиться йому в іншому світі: зброя, предмети побуту, їжа, коштовності, убивали коня й дружину. Після кремації могилу засипали землею. Чим вище насип – тим вище по чину людина.  Два високі кургана X століття розташовані поруч на Болдиних горах: Безіменний і Гульбище.

Курган “Безіменний”.

Курган “Гульбище” – ймовірне поховання билинного богатиря Іллі Муромця. Археологі знайшли у кургані шолом, стремена, кольчугу, військове знаряддя великих розмірів. Особливо вразив меч довжиною 126 см, коли звичайна зброя в ті часи була до 90 см.  Такий меч міг належати сильній людині, зростом більше 2 метрів. 

На краю Болдиних гір поруч з курганами – могила Невідомого солдата і Меморіал Слави.


Єлецький Успенський монастир.

На пагорбі між Дитинцем і Болдиними горами височіє Єлецький Успенський монастир – визначна пам’ятка Чернігова. Він був заснований як чоловічий у 1060 році князем Святославом, сином Ярослава Мудрого. За легендою на цьому пагорбі, вкритому хвойним лісом, на ялині з’явилась ікона Божої Матері. З тих пір монастир називається Єлецький. Певний час у ньому мешкав Антоній Печерський.

За століття монастир не один раз руйнувався і відбудовувався. У XVIII столітті Єлецький монастир був багатим землевласником. Йому належали 2500 кріпаків, 9 млинів, 7 пекарень, винокурня і шинки. У 1786 році за наказом Катерини ІІ все майно було передано в казну. З тих пір почався занепад Єлецького монастиря. У 1921 році його закрили. Лише в 1990-х роках тут заснували жіночий монастир.

Територія сучасного монастиря велика, ошатна, уквітчана. До комплексу Єлецького монастиря входять Успенський собор, Дзвіниця, Петропавлівська трапезна церква, Будинок ігумена, келії, каплиці. Про глибокі й довгі стародавні печери під монастирем ходять легенди. Муровані підземелля мають кілька поверхів. Вони з’єднують будівлі комплексу і зберігають багато таємниць.

Зовсім не очікували побачити таку “картину” в центрі Чернігова, ще й в монастирі. Священі корови є не тільки в Індії))). Ще одні “місцеві господарі” – коти.

Церква Успіння Божої Матері побудована саме на тому місці, де росла ялина, на якій з’явилась Ікона Богородиці. Храм, зведений у XII столітті, зберігся до наших днів. Звісно, за століття він руйнувався і перебудовувався, 26 років був католицьким, потім знов став православним. Під час католицтва в монастирі надрукували першу в Чернігові книгу “Перло многоценное”. Церква білосніжна, колоритна, гарна.

Всередині Успенський собор урочисто-величний. Помітно лише кілька фрагментів старовинного розпису на стінах.

За традицією в монастирях ховали визначних та багатих людей, що робили пожертви на храм. Тут поховані наказний полковник Леонтій Полуботко, батько гетьмана Павла Полуботка, губернатор Андрій Милорадович. Ходять легенди про чернігівського “Дракулу” –  Василя Дуніна-Борковського, Генерального обозного Війська Запорізького. Після містичної історії, його поховання перенесли з Успенського Собору у бобровицький маєток. До Успенського собору у 1698 році прибудували усипальницю для чернігівського полковника Якова Лизогуба. Церкві дали ім’я Святого Якова.

Дзвіниця 1675 року та келії.

Петропавлівська трапезна церква XVII століття збудована над Єлецькими печерами.


Курган Чорна могила.

Через дорогу, навпроти воріт Єлецького Успенського монастиря, знаходиться один з найбільших серед збережених до сьогодні давньоруських курганів X століття. Пагорб має діаметр 40 м та висоту 11 м. Великі розміри вказують на високу посаду похованої  в ньому людини.

За легендою у X столітті правив містом князь Чорний. Була в нього дивовижно гарна донька, яку звали Чорна. Вона володіла зброєю, вміло їздила верхи, майстерно полювала.  Почув про красу дівчини хазарський каган і прислав сватів до неї. Красуня відмовила ворогу. Тоді наказав хазарин своєму війську заволодіти містом і дівчиною. Князь вступив у бій. Зрадники увірвались у княжий терем. Але не вдалось їм захопити доньку. Княжна Чорна викинулась з вікна високого терему.

Ймовірно, у кургані Чорна могила похований князь Чорний, який заснував місто Чернігів і на честь якого воно назване. Але перша згадка про Чернігів  з’явилась значно раніше, ніж період життя князя Чорного. Існує й інша версія походження назви міста. Так само як Київ отримав ім’я свого засновника Кия, Чернігів  був названий на честь першого поселенця, вождя місцевого племені Чернега.

Під час розкопок у кургані були знайдені поховані жінка та чоловік у військових обладунках зі зброєю.  Поруч викладені предмети побуту, візантійські монети, прикраси, жертовники, їжа, цінні роги тура – все, що за язичницькими віруваннями могло знадобитись у іншому світі. У ніг воїна лежали два осідланих коня і щит, у ніг жінки – десять серпів. Також у кургані знайшли ідол скандинавського бога Тора – тож вчені до сих пір розгадують таємниці кургана Чорна могила.

Вечірня прогулянка по Валам.

Туристичний день завершили відвідуванням музеїв Дитинця (в статті про них розповіли вище), фестивалем, прогулянкою на Валах і смачною вечерею.

Атмосферно й музично було на фесті “Зелена Сцена”, що проходив біля Художнього музею: розваги, ігри, фудкорти, ярмарок handmade, музична сцена.

Хвилинка виступу з Зеленої сцени.

На вечерю зайшли у Гастропаб Robata. Планували відвідати ресторан-пивоварню Хряк, але на момент нашого приїзду цей заклад був зачинений на ремонт. Власник апартаментів порадив Робату, що належить до тієї ж мережі, що й Хряк. Нам дуже сподобалось крафтове пиво, смачна їжа, чудове обслуговування і атмосфера закладу. Придбали кілька видів пива додому як сувенір з Чернігова)).

Завершили день приємною прогулянкою на Валах. Милувались видами міста. Відпочивали після насиченого емоціями і новими знаннями туристичного дня. Завтра нас чекає нове місто.

На Чернігівщині ще багато цікавих місць: мальовничі Голубі озера біля с. Олешня, стародавнє місто Любеч, міста Качанівка, Сокиринці, Тростянець, Ніжин, Новгород-Сіверський… В цю поїздку ми вирішили відвідати славетний Батурин.

Батурин – Гетьманська столиця.

Зранку ми вирушили у Батурин. Місто знаходиться в 180 км від Чернігова, в 220 км від Києва. На шляху хорошої якості дороги Е95 та Е101. Маршрут Чернігів – Батурин – Київ на мапі:

Чим відоме місто? Славетний Батурин 23 роки (з 1669 по 1708 і з 1750 по 1764) був Гетьманською столицею, резиденцією гетьманів Лівобережної України. Тут діяли п’ять гетьманів: Дем’ян Ігнатович (Многогрішний), Іван Мазепа, Іван Самойлович, Пилип Орлик, останній гетьман України Кирило Розумовський.

Подорож до Батурина – це можливість дізнатись історію українського козацтва часів Гетьманства.  Тут у 2007 році створено Національний історико-культурний заповідник “Гетьманська столиця”.  Основні пам’ятки: Батуринська фортеця, Воскресенська церква, Покровська церква, Музей Археології, Палац Кирила Розумовського, Миколо-Крупицький монастир, Будинок Генерального суду.

Години роботи заповідника: У літній період заповідник працює щоденно з 9-00 до 17-30, з листопада по березень вихідний – понеділок.

На Майдані Гетьманської Слави (біля фортеці) встановлено пам’ятник “Гетьмани. Молитва за Україну” на честь п’яти гетьманів України, що пов’язані з Батуриним.

Батуринська фортеця.

Батурин був заснований поляками у 1625 році на високому пагорбі над річкою Сейм на місті давньоруського городища. Це була одна з семи фортець Путивльської оборонної лінії на кордонах Речі Посполитої. Серед них – фортеці у Глинську, Ромнах, Конотопі. Навколо фортифікацій розбудовувалось передмістя з хатами ремісників, купців. У 1648 році Батурин перейшов у володіння Війська Запорозького, став центром козацької сотні.

З 1669 року укріплену фортецю обирають як місце резиденції гетьмана Дем’яна Многогрішного. Протягом 9 років у Батурині головували гетьмани Іван Самойлович та Іван Мазепа. За цей час тут зводились храми, будинки. В 10 км від Гетьманської резиденції відбудували Миколо-Крупицький монастр, що став релігійним і культурним центром Лівобережної України, мав велику бібліотеку. Місто росло і розквітало. Тут жили понад 15 тисяч люду.

Після переходу Мазепи на бік шведів, у 1708 році Батуринська фортеця за наказом Петра І була захоплена московським військом Меншикова. Загарбники знищили, спалили вщент місто, розграбували й зруйнували всі храми, влаштували велику різанину – вбили майже все мирне населення Батурина, не шкодуючи жінок і малих дітей. Загинуло від 11 до 15 тисяч людей. Після Батуринської трагедії фортеця більше не відбудовувалась.

Тільки через 300 років, у 2008 р. Батуринська фортеця була відновлена за зразком фортифікаційних споруд початку XVIII століття. Тепер це музейний об’єкт, що зберігає пам’ять про часи Гетьманщини, про мирних батурнців, що загинули від рук московського війська. Тут ніби повертаєшся в минуле.

Вартість відвідування: Квиток для дорослого коштує 15 грн, для учня, пенсіонера – 10 грн.

Вхід у фортецю через головну В’їзну вежу висотою 29 м і дерев’яний Замковий міст.

Навколо фортечних стін глибокий ров.

З обох боків від оборонних стін – замкові башти.

Двір Батуринської фортеці реконструйовано за результатами археологічних розкопок. На території фортеці відбудували дерев’яну церкву Воскресіння Господнього.

У мурованій підземній крипті храму поховані захисники і мирні мешканці Батурина вбиті у 1708 році.

Всередині церква Воскресіння Господнього дуже схожа на Георгіївську церкву з міста Седнів.

Це діючий храм. Тут можна поставити свічку по загиблим під час Батуринської трагедії.

У фортечному дворі змуровано Гетьманський Будинок. Так виглядала канцелярія і офіційна резиденція гетьмана у XVII столітті. Будинок зведений за традиціями української народної архітектури – як хата на дві половини.  Праворуч – фортечний колодязь глибиною 29 м та Скарбниця, в якій зберігались державні кошти, цінності, клейноди.

Старовинні гармати різних часів, якорі – тут ціла “гарматна” експозиція.

В пам’ять про загиблих у Батуринський трагедії 1708 року на високому фортечному пагорбі встановлено у 2004 році Хрест. Саме з цього пам’ятника почалась реконструкція і відродження Батурина, легендарної Гетьманської столиці.

З оглядового майданчика і фортечних стін відкривається мальовничий краєвид на річку Сейм та околиці.

У Головній в’їзній вежі – сходинки на гору, але оглядовий майданчик на вежі ще не працює. Серед інформаційних стендів на стінах звернули увагу саме на цей. Уривок з поеми Тараса Шевченка “Великий Льох”, в якому йдеться про Батуринську трагедію.

Музей Археології.

Про Батурин стародавній, козацької доби і часів гетьманства можна дізнатись у Музеї Археології. Вартість квитка – 15 грн – дорослий, 10 грн – дитячий.

Воскресенська церква-усипальниця К. Розумовського.

З 1750 по 1764 року Батурин знову стає резиденцією останнього гетьмана України Кирила Розумовського. Він прибув сюди з Петербургу. Почав знову відбудовувати місто, що було у занепаді. У Батурині з’явились палаци, нові храми, будинки, планувалось відкриття університету. К. Розумовський запровадив цілу низку реформ Гетьманщини, дбав про відродження української державності, економіки й культури. У 1764 році за наказом Катерини ІІ гетьманство в Україні було скасовано. Останні 9 років життя Кирило Розумовський провів у Батурині.

За заповітом у 1803 році його поховали у Воскресенський церкві, що будувалась ним як родова усипальниця.  Після революції радянські вчені відкрили склеп К. Розумовського, забрали всі коштовності, а потім засипали землею.

В цій подорожі ми побували в місцях, де народився і помер останній Гетьман України: Козелець і Батурин.

Всередині Воскресенської церкви спокій і краса. Це діючий храм.

Поруч з храмом – новий Будинок культури, сувенірний ринок, парк скульптур.

Серед кам’яних скульптур здивувала ось ця. Дивне якесь уявлення автора про українську жінку…

Парк Кочубеївський. Будинок-музей Генерального судді В. Кочубея.

За вказівниками приїхали на парковку біля входу в парк “Кочубеївський”. Праворуч від воріт – каса. Не пропустіть, якщо хочете купити квитки в Будинок-музей судді. Квиток в музей коштує 15 грн для дорослого, 10 грн для учнів, студентів, пенсіонерів. Вхід в парк безкоштовний.

У парку знаходиться Будинок Генерального судді Василя Кочубея – унікальна пам’ятка кінця XVII століття. Саме про нього писав в поемі “Великий Льох” Тарас Шевченко: “На тім пожарищі Одна тільки й осталась В Батурині хата”. Це єдина будівля міста, що збереглась з часів Гетьманщини. Дивом вона не постраждала від пожежі й руйнування у Батуринській трагедії 1708 року. За три століття була свідком розквіту і занепаду козацької столиці.

Побудував садибу гетьман Дем’ян Многогрішний в XVII столітті для Генерального військового суду, найвищої юридичної інстанції козацької доби. В підвалі розміщалась в’язниця і слідча кімната. Кажуть, що від Будинку суду до Батуринської фортеці вів таємний підземний хід.

У 1700 році приміщення суду передали у власність генерального судді  Василя Кочубея. Він облаштував тут свій родинний маєток. Біля садиби збудував дерев’яну церкву. З діброви зробив мальовничий парк зі штучним ставом, який потім назвали “Кочубеївський”.  В музеї розповідається про великий рід Кочубеїв, зраду та долю сім’ї.

В експозиції зібрані старовинні меблі, одяг, предмети побуту, кахлі, піч.


Окрема кімната музею присвячена романтичній історії кохання 65-річного Івана Мазепи і 16-річної Мотрі Кочубей, донькі генерального судді. Про пристрасть гетьмана розповідають листи до дівчини, що представлені в експозиції. Він хотів одружитись з Мотрею, яка була його хрещеницею, але батьки відмовили І.Мазепі і видали її заміж за генерального писаря Семена Чуйкевича.

Останній гетьман України Кирило Розумовський придбав маєток Кочубеїв. Він полюбляв прогулянки по Кочубеївському парку, часто відпочивав на великому дубовому пні. За переказами, у тінистих алеях Кочубеївського парку проходили  таємні побачення закоханих Іван Мазепи та Мотрі Кочубей.

Маєток був у власності нащадків Кочубея до революції. Після 1917 року вони виїхали за кордон. А у покинутій садибі створили Музей бджолярства ім. Петра Прокоповича, який існував всього 7 років. Довгі десятиліття садиба руйнувалась, була у занепаді. Тільки у 1975 році її відбудували і відкрили тут краєзнавчий музей. У 2007 році Будинок Генерального суду, як цінну пам’ятку заповідника “Гетьманська столиця”, відреставрували, в кімнатах розгорнули музейну експозицію,посадили яблуневий сад, в парку встановили скульптури.

Поруч з садибою Кочубея – виставка “Пасіка ім. П. Прокоповича”. Тут можна побачити, як розвивалось бджільництво від давніх вуликів до сучасних.

В парку – пам’ятник видатному українському бджоляру Петру Прокоповичу. Він винайшов перший рамковий розбірний вулик, вдосконалив його конструкцію, розробив нові методи бджільництва. Петро Прокопович заснував у сусідньому селі Пальчики першу в світі школу пасічників, в якій в 1843 році побував Тарас Шевченко. В цей час пасіка стала найбільшою в світі і нараховувала 10 тисяч сімей бджіл.  Мед з неї поставлявся до імператорського двору. Іменем П. Прокоповича названий Український інститут бджільництва.

Палац К. Розумовського.

Кирило Розумовський – один з найбагатших землевласників.  2 роки  був Президентом Імператорської Академії наук у Петербурзі, активно підтримував М. Ломоносова, сприяв розвитку друкарської справи. Останні роки свого життя після усунення з посади Гетьмана Війська Запорізького він провів у власному розкішному Палаці, що збудував в Батурині. Тут зібрав величезну бібліотеку – понад 2 тисячі книг, облаштував вишуканий парк.

Доля Палацу схожа на історію Гетьманської столиці Батурин. Після скасування Гетьманщини і смерті Кирила Розумовського палац і місто приходять у занепад. Будівлю, що пережила кілька пожеж, сім раз безуспішно намагались відновити. А Батурин став селом, після революції колгоспом, пізніше селищем міського типу. В 1990-х роках підприємства міста перестали працювати, люди почали виїжджати.

Створення у 2007 році заповідника “Гетьманська столиця” посприяло відродженню містечка. Проведена масштабна реконструкція фортеці, храмів, палаців, відкриті музеї. Сюди почали приїжджати туристи. У 2008 році Батурин отримав статус міста. Сьогодні у ньому проживають майже 2500 мешканців.

Відреставрований Палац останнього Гетьмана України знову вражає красою й витонченістю.

В ньому розгорнута музейна експозиція. Вхід у Палац тільки з екскурсією. Мінімальна група – 5 чоловік. Вартість екскурсії 50 грн – дорослі, 25 грн – діти, студенти, пенсіонери. Години роботи: 10-00 – 17-30, з листопада по березень вихідний – понеділок. Вхід у парк – безкоштовний.

Ввечері ми повернулись додому. Маршрут на вихідні Чернігівщиною вийшов насиченим, цікавим, пізнавальним. Козелець вразив нас одним з найгарніших храмів у стилі українського бароко. Седнів – миле, мальовниче, спокійне містечко з визначними пам’ятками. Козацький Батурин –  маленьке місто з величною і трагічною історією.

Чернігів нас відверто здивував. Дуже комфортне місто для поїздки на вихідні. Тут легендарні пам’ятки, стародавні храми, затишні парки, багато туристичних вказівників, гарні дороги, оригінальні кафе-ресторани. Нам зустрічались приємні люди. В місті немає великого натовпу туристів, хоч ми їздили на вихідні. Подорож до Чернігова вийшла особливо душевна, насичена відкриттями й позитивом. Сюди хочеться повернутись знову!

Мандруйте Україною! Бажаємо яскравих подорожей!



Booking.com

Читайте також – наші маршрути Україною:

Поділля – мальовничий край: пам’ятки, фортеці, цікаві місця, дороги. Звіт про подорож по Україні.

Кам’янець-Подільский — місто сонця. Що подивитись за один день. Туристичні пам’ятки, історія, екскурсії, фото, готелі.

Одеса. Путівник: готелі, маршрути прогулянок, пам’ятки, їжа, пляжі, фото, відгуки.

Україна: відпочинок в Карпатах, Славське. Містичний Підгорецький замок.

Богуслав. Індивідуальні екскурсії “Туристичне намисто Богуславщини”. Найцікавіші пам’ятки, легенди, місця сили.

 

Вам сподобалась стаття? Поділіться, будь ласка, нею з іншими. Це найкраща оцінка нашої натхненної праці)))
Підпишіться на Новини блогу та отримайте Авторські Путівники у Подарунок
Залиште Ваш коментар або запитання