Покинуте місто-привид Каякой біля Фетхіє.

Місто-привид, мертве місто – так називають тепер Каякой (Kayaköy). Вже більше 100 років тут не живуть люди. Грецькі родини покинули рідні оселі. Вони були примусово депортовані під час великого обміну населенням. Між покинутими напіврозваленими будинками сьогодні гуляє вітер і ящерки. Ходити тут цікаво і моторошно водночас. Турецька влада перетворила в 1990-х роках покинуте місто Каякой на Музей під відкритим небом. Тепер це популярна туристична локація недалеко від Фетхіє і курорту Олюденіз. Як дістатись до Каякой. Що подивитись. Який графік роботи і вартість квитка. Ділимось інформацією і враженнями від міста-привида.

Під час наших подорожей ми бачили неординарні пам’ятники, що вражають, чіпляють “за живе”. Наприклад, Взуття на набережній в Будапешті або Стільці на площі Героїв Гетто у Кракові. Такою ж емоційною стала для нас прогулянка по покинутому місту Каякой. Ми сприйняли його як місто-пам’ятник.

Наш авторський путівник по Фетхіє читайте тут: Туреччина самостійно. Чудовий відпочинок у Фетхіє.

Музей під відкритим небом Каякей знаходиться в 10 км від Фетхіє і пляжів Олюденіз, в 130 км від Мармарису, в 55 км від Даламану. Від Фетхіє до села Каякей веде гірський серпантин. Складність дороги можна оцінити по нашому відео:

Покинуте місто Каякой.

Три тисячі років тому на схилах місцевих гір розміщалось древнє лікійське місто Кармилиссос (Кармілас). Недалеко від Каякой можна побачити вирізьблені в скелях гробниці і встановлені на високих постаментах саркофаги часів Лікійської держави і Давнього Риму.

Читайте також: Тлос – одне з найдавніших лікійських міст Туреччини.

Згодом місто перейменували на Лебессос. Ця назва зустрічається у візантійських документах VII і X ст. Протягом століть влада змінювалась. В різні періоди тут панували Лікія, Персія, Давня Греція, Давній Рим, Візантія. У XIV столітті ці землі захопила Османська імперія. Відтоді і до початку XX століття в Анатолії (так називали греки Малу Азію – азійську, середню частину Туреччини) співіснували різні народи, різні культури і релігії.

Поселення Левіссі виникло тут у XVIII ст. після потужного землетрусу і пожежі, що зруйнували багато будинків у Фетхіє. У Левіссі мешкало більше 4 тисячі жителів. В основному це були грецькі родини. Це було заможне місто з православними храмами, школами, крамницями, добротними домами.

Після Першої світової війни греки на всій території Туреччини зазнавали гонінь і погромів. Їх примусово відселяли з рідних домівок. У 1916 році жителі Левіссі і сусіднього міста Макрі (тепер Фетхіє) написали лист з проханням про допомогу англійському консулу на Родос. Послання було перехоплене турецькою владою. Як наслідок – багато грецьких сімей з цих міст були відправлені за 200 км на північ від узбережжя. Дорогу, по який вони йшли пішки назвали “шляхом смерті”. Багато дітей і літніх людей загинули на ній від голоду та втоми.

З 1919 по 1922 рік тривала греко-турецька війна. Вона завершилась поразкою Греції та договором, за яким у 1923 році між країнами відбувся великий обмін населенням. Греки-християни були депортовані у Грецію, а турки-мусульмани з території цієї країни змушені були виїхати в Туреччину. Приблизно 2 млн. людей покинули свої рідні домівки і були примусово відправлені в іншу країну без права повернення. Виключенням у договорі стали греки Стамбулу, але після погромів 1955 року вони також покинули місто.

Читайте також: Патріарший Храм Святого Георгія в Стамбулі.

Не оминула тяжка доля і мешканців Левіссі. Перед великим обміном 1923 року у поселенні вже залишилось мало людей. Всі вони були примусово депортовані в Грецію. Біля аеропорту Афін, на узбережжі, є невелике місто Неа Макрі. Його заснували переселенці з Каякой і Макрі (Фетхіє).

Після цих подій місто Левіссі отримало турецьку назву Каякой. Частина турків, що сюди переїхали з Македонії, теж були жертвами обміну між Грецією та Туреччиною. Вони не стали селитись в грецьких будинках на пагорбі, а збудували собі домівки у підніжжя. Адже на рівнині можна було садити хоч якусь городину. Для будівництва часто використовувались матеріали з покинутого міста. За переказами, однією з причин небажання займати покинуте житло, був страх перед привидами убитих тут греків.

У колишніх православних церквах переселенці облаштували мечеті. Завдяки цьому будівлі збереглись дотепер. Два великих храма знаходяться у підніжжя пагорбу. На разі вони закриті для туристів через аварійний стан. Перша – Верхня церква “Таксіярхіс”- розташована поруч з касою і входом в музей.

Спочатку ми піднялись вимощеними сходами на найвищий пагорб поселення. Там знаходиться маленька капличка і турецький прапор. Їх видно здалеку.

Крім людей, руйнуванню міста сприяла природа. Землетрус 1957 року пошкодив багато будинків у Каякой. В них не залишилось дерев’яних деталей: дверей, вікон, покрівель. Лише каміння…

У Каякей особлива атмосфера. Вражають покинуті занедбані будинки з порожніми вікнами. Біля напівзруйнованих коминів колись у холодні зими збиралась уся родина. Тут спілкувались, готували їжу…

Прогулянка покинутим містом з одного боку цікава – ти бачиш, як жили люди більше 100 років тому, як організовували свій побут, у які церкви ходили молитись. З другого боку – це моторошні відчуття. Адже 100 років тому мешканці Каякей будували свої життєві плани, мали певні сподівання, майно, господарство, облаштовані будинки, в яких прожило кілька поколінь. Це спокійне, розмірене життя змінилось. Люди покинули своє поселення, обжиті будинки, мрії і поїхали у невідомість, щоб почати все заново.

На високому пагорбі над містом збереглась маленька капличка.

З пагорбу біля каплички відкривається приголомшливий краєвид. Природа тут неймовірна.

Ми думали, що Каякей був невеличким поселенням і від нього залишилось кілька десятків покинутих будинків. Але масштаби покинутого міста вразили. З високого пагорбу відкривається панорама колись великого й красивого міста, тепер міста-привида.

У грецькому поселенні Левіссі було більше 400 будинків, дві великі православні церкви, майже два десятка каплиць, школи, млини, крамниці, митниця, ринок. Місто було заможним. Жителі займались морською торгівлею, ремісництвом. У місті діяли школа для хлопчиків і школа для дівчаток. Початкова освіта була грецькою мовою. Навчання юні мешканці Левіссі продовжували у вищих закладах Афін, Родоса, Смірни (тепер Ізмір), Стамбулу.

Дома будувались так, щоб не затуляти один одного. Кожна оселя на схилі мала краєвид і сонячне світло.

Будинки у Левіссі в основному були двоповерховими, з великими підвалами і підземними цистернами для збору дощової води, що стікала з даху.

Вимощені камінням міські вулиці дуже вузенькі. Це пов’язано з розташуванням міста на крутому схилі.

На відео – вуличка міста-привида Каякей:

Міськими вулицями ми спустились до колись величної “нижньої” церкви “. Вона називалась Панайя Піргіотиса. Храм зберігся, тому що до 1960-х років у ньому розміщалась мечеть. Тепер церква потребує реставрації. Через аварійний стан до неї не пускають відвідувачів. Вхід у двір храму зачинений.

Світлина храму крізь решітку паркану.

Якщо пройти від церкви трохи донизу, можна побачити невеличку каплицю.

Всередині доволі моторошно.

Коли придивились уважніше, побачили на стінах залишки християнських розписів.

Вразили пошкоджені обличчя святих.

У Каякей облаштували дім-музей, у якому відновили інтер’єр жилого будинку. Через карантинні обмеження він був зачинений. Але зовні можна було роздивитись гарні різьблені дерев’яні двері, дах, вікна.

Старовинний фонтан над дорогою. Тут і сьогодні можна освіжитись, умитись прохолодною водою.

Спустошене місто, порожні будинки… Колись тут лунав дитячий сміх, збирались на святкування цілі родини… Стежками ходили люди у своїх справах… Тепер це мертве місто… Місто-привид. Місто-пам’ятник.

Години роботи.

Музей покинутого міста Каякей відкрито з травні по вересень з 8-30 до 19-00. Каса працює до 18-00. Взимку музей відкрито до 17-30.

Вартість квитка.

Ціна квитка – 10 лір. Оплата готівкою. Тут дійсна також музейна картка Muzekart+. Це річна музейна карта, що діє у 300 музеях і археологічних пам’ятках Туреччини, які належать Міністерству культури і туризму. По ній вхід безкоштовний.

Кілька порад туристам.

В літню спеку краще сюди приїжджати зранку або ввечері, коли не так припікає сонце.

З собою варто взяти питну воду, зручне взуття без підборів, сонцезахисний крем і капелюх.

Біля музею Каякой пропонують покататись на конях, верблюдах, придбати сувеніри.

У селі Каякой є колоритні ресторани турецької кухні. Сюди можна приїхати, щоб смачно і недорого поїсти. Тут варто спробувати щедрий сільський турецький сніданок (köy kahvaltısı), місцеві коржі з різними начинками: гезлеме (gozleme), борек (sac boregi).

Як дістатись до Каякой.

• На долмуші. Щогодини з центру Фетхіє до Каякей ходять долмуші (так називаються турецькі маршрутки). З Олюденіз також їздять долмуші. Напрям маршруту – Kayaköy.

• На машині. Щоб подивитись цікаві місця навколо Фетхіє ми орендували машину.

Читайте більше: Оренда авто в Туреччині. Наш досвід.

Поставити машину можна на парковках місцевих ресторанів безкоштовно. Також є парковка поруч з сувенірними лавками, недалеко від каси. З основної дороги повертаєте по вказівнику на музей.

Далі: дорога ліворуч веде на парковку ресторану турецької кухні і до сувенірних крамниць. Звідси до каси можна пройти через двір ресторану. Дорога праворуч – пішохідна, веде до каси і входу в Музей міста Каякой.

Музей міста Каякей на карті.

Село Каякей і Музей покинутого міста знайти просто. На шляху від Фетхіє чи Олюденізу встановлені туристичні вказівники. Маршрут з Фетхіє на мапі:

По дорозі з Каякей до Олюденіз ми бачили ще багато покинутих будинків. Вони знаходяться поза межами музею, тож місто Левіссі було значно більшим, ніж територія під відкритим небом. Занедбані будинки нагадують про трагічні сторінки історії. А поруч з ними на контрасті – жилі дома.

В околицях Фетхіє ми бачили багато покинутих будинків. Біля аеропорту Даламан також є “мертве місто”. Коли приземлялись, побачили здалеку мальовничий пагорб. Його схили “обліпили” біло-блакитні будиночки. А коли під’їхали ближче, романтична картина зникла. Побачили, що заселені тут лише кілька вілл у підніжжя. Решта будинків – покинуті.

Каякой називають містом-привидом, мертвим містом. Можливо хтось знаходить на цих схилах щось містичне. Ми ж побачили місто-пам’ятник. Зруйновані стіни й вікна покинутих будинків нагадують про тяжку долю людей-вигнанців. Їх сподівання й душі були, напевне, такі ж спустошені, коли вони покидали рідні оселі. Про це треба пам’ятати.

Проте, у селі Каякой життя триває. Навколо поселення неймовірно гарна природа. Каякой став популярним місцем для сільського “зеленого” відпочинку. Тут смачна й недорога кухня, багато ресторанів, кінна ферма. Звідси недалеко добиратись до пляжів у мальовничих бухтах. До послуг туристів – готелі, кемпінги, віли.

Читайте також: Де зупинитись у Фетхіє. 15 кращих готелів.

Де зупинитись у Каякой.

Готелі в Туреччині краще бронювати заздалегідь, вдома перед поїздкою. Перебуваючи на території Туреччини ви не зможете це зробити, адже сайт букінг тут не працює.

Спеціальні пропозиції готелів у Каякой можна подивитись тут:

Booking.com

Бажаємо яскравих подорожей!

Читайте також: 

=Цікавий маршрут з Фетхіє: Сакликент, Тлос, Якапарк.

=Античне місто Ксантос і храми Летоон. Туреччина.

=Фетхіє. 8 пляжів Бірюзового узбережжя Туреччини.

=На машині в Туреччину. Оплата доріг, ПДР, комплектація авто, вартість пального, наш досвід.

=Аеропорт Даламан. Як дістатись до Фетхіє, Мармарису.