Переяслав-Хмельницький. Музей під відкритим небом: як доїхати, фото, ціна, графік роботи.

  Автор:
  277

Поїздка одного дня до древнього Переяслава-Хмельницького подарувала багато приємних вражень та відкриттів. Це одне з самих давніх міст України. Переяславу-Хмельницькому вже більше 1100 років.  Засноване Володимиром Великим, воно було столицею могутнього Переяславського князівства. Тут Богдан Хмельницкий у 1654 році скликав Раду і прийняв рішення про об’єднання територій Війська Запорізького з московським царством. Після Другої світової війни до назви міста Переяслав, було добавлено Хмельницький.

Тепер це невеличке містечко на березі Дніпра відоме в Україні як місто музеїв. Адже в Переяславі-Хмельницькому знаходиться більше 25 музеїв. Всі музеї входять до складу Національного історико-етнографічного заповідника “Переяслав”. Більшість музеїв розмішена на території Музею народної архітектури та побуту Середньої Наддніпрянщини, що є також частиною заповідника. Це надзвичайно пізнавальний та унікальний музей під відкритим небом. Я з сином Антоном з задоволенням його відвідали. Поділюсь з вами враженнями та корисною для мандрівників інформацією про музей.

Як дістатися до Переяслав-Хмельницького

Місто знаходиться рівновіддалено від найближчих обласних центрів. Відстань до Києва приблизно 90 км.

Відстань від Черкас приблизно 100 км.

До Переяслав-Хмельницького ми їхали з Богуслава через Канів. Переїжджали мальовничий Дніпро.

Доїхати до Переяслава-Хмельницького можна:

  • Громадським транспортом: з Київа, Черкас до Переяслав-Хмельницького курсують рейсові автобуси.
  • Автомобілем. По досить хорошій дорозі на автомобілі від Київа чи Черкас приблизно через 1 год 30 хв. ви прибудете на місце.

Де зупинитися у Переяслав-Хмельницькому:

Забронювати житло у місті можна за цим посиланням:

Як забронювати готель на Букінгу читайте у нашій статті:

= Як забронювати готель через інтернет. Покрокова інструкція. Вибираємо кращий готель за ціною та якістю.

 

Музей народної архітектури та побуту Середньої Наддніпрянщини.

Це перший в Україні музей під відкритим небом. Почав будуватися ще у 1964 році. Займає на Татарській горі площу  близько 25 га. В музеї відтворено побут різних епох – від житла пізнього палеоліту (кам’яної доби) до будинків кінця ХІХ ст. Основна тематика музею – це побут Середньої Наддніпрянщини, регіону де розташований Переяслав-Хмельницький. Загалом тут зібрано майже 300 унікальних об’єктів: 122 пам’ятки архітектури, 20 дворів з хатами, майстерні, біля 30 тисяч цінних історичних, побутових, культурних експонатів. Цікаво було побачити як жили різні верстви населення тих часів.

Територія Музею просто неба дуже мальовнича. Всі будиночки й двори доглянуті. Навколо  яскраві квітники, городи, сади. Ніби господарі на хвилину покинули своє житло. Все зроблено з турботою та душею, за народними традиціями. Справжньою окрасою Переяславського музею архітектури та побуту є два штучні ставки та чудовий дендропарк.

Ми вже раніше побували в Музеї під відкритим небом в Пирогово в Київі. Схожий музей бачили також в Угорщині, читайте про це в статті:  Поїздка в місто майстрів Сентедре та Сканзен – колоритний етнографічний музей Угорщини. Цікаво було їх порівняти.

Графік роботи Музею під відкритим небом та ціни на вхідні квитки.

Приїхали в музей зранку, одними із перших, тому черги ще не було. Музей знаходиться за кілька кілометрів до Переяслава, якщо їхати зі сторони Черкас. Адреса: Переяслав-Хмельницький, вул. Літописна, 2. Працює щоденно з 10-00 до 17-00. Акутальну інформацію дивіться на сайті Національного історико-етнографічного заповідника “Переяслав”.

Біля входу висять два стенди з режимом роботи, цінами та планом музею. Вартість входу до Музею під відкритим небом для дорослого – 30 грн, для дитини – 15 грн. На території музею є багато інших невеличких музеїв.  Музей Хліба, музей Космосу і ще 11 різноманітних музеїв.  Щоб попасти в ці музеї потрібно купити окремий квиток, вартість досить символічна – 10 грн – дорослий і 5 грн – дитячий квиток.

Музей під відкритим небом. Подорож у часі.

В музеї під відкритим небом дуже цікаво і пізнавально. Ти ніби переносишся у давнину і мандруєш століттями. Огляд починається з будівель та стоянок пізньої кам’яної доби, потім переходимо до хатинок часів  Київської Русі. Звичаї, традиції українського народу можна дізнатись в експозиції  сіл Середньої Наддніпрянщини XVI – XIX століття.

При вході в музей – пам’ятки скіфських племен, VI-IV тисячоліття до н.е. Кам’яні стели та саркофаги  були знайдені на місці поховання померлих.

А ось в цій хатинці часів Київської Русі (XI ст.) можна побачити як жили бідні люди у “сиву давнину”. Оригінальною є конструкція дверей на дерев’яній осі.

В печі зовсім не було димаря. Топили “по-чорному”. Весь дим виходив всередину, тому приходилось досить часто провітрювати житло. Від того взимку мешканці страждали від холоду.

Колись у дохристиянські часи будівлі в прямому сенсі прив’язували до дерева. Стовбур служив опорою для будівлі і даху. Від цього хата ставала міцнішою і більш витривалою до різних природних явищ.

З часом з’явилась традиція, що будинок повинен бути огороджений по колу. Це вважалось оберегом. Для захисту від усього злого зводився високий частокол, на воротях з засувом кріпились різні знаки. Ось так виглядала садиба мешканця древнього Київа X століття.

Всередині двору Садиби – будинок зі зрубу та господарські будівлі.

Вже в ті часи з’явилась традиція будувати житло з двох частин: сіни та хата. У сінях зберігалось знаряддя праці, верхній одяг та взуття. Вони не давали вихолодити хату у зимові морози.В хаті вже з’явилась дощана підлога.

XVI-XIX століття представлені типовими для Наддніпрянщини сільскими дворами і будинками з оздобленням та інтер’єром. Є тут хати сімей різних за статком (заможних, середняків і бідних), сімей різних за професіями (житло гончара, знахарки, бондаря, ткача, священника, олійника).

Ось будинок гончара, такий гарненький – біленький, ошатний. Поруч квітник та город, який з турботою обробляють працівники музею.

По облаштуванню помешкання видно, що господар – гончар. Адже скрізь є його вироби. Одні готові до продажу, інші мають ще оброблятись у печі.

А це будинок повитухи.  Чимось нагадує хатку Баби-Яги на курячих ніжках, як її описували в народних казках. І справді, повитуха була однією із поважних осіб на селі. Вона єдина, хто приймала  роди у жінок, мала здібності до лікуванння хворих, знахарства, зналася на травах та звичаях.

На території музею відтворено багато церков, які сюди привезли з різних куточків Наддніпрянщини.

Церква Покрови Пресвятої Богородиці – унікальна пам’ятка козацьких часів. Була побудована на території Білоцерківського староства в с. Острійки, у 1606 році. Це найперша культова пам’ятка Музею народної архітектури та побуту. Її знайшли науковці у занедбаному стані, адже цей унікальний козацький храм використовувався в радянські часи як зерносховище. В 1967 році Покровську церкву демонтували, перевезли до музею і реставрували.

Поруч – старовинна триярусна дзвіниця XVIII століття. В 1970-х роках її перевезли до Переяславського музею під відкрим небом з села Бушеве Рокитнянського району, що всього в 30 км від нашого Богуславу. Поруч з церквою козацьке кладовище. Звісно, тут ніхто не похований. Але кам’яні та дерев’яні хрести справжні. Вони привезені до музею з кладовищ XVIII ст, зруйнованих під час будівництва Канівського водосховища, коли затоплювались старовинні села вздовж берега Дніпра.

А це унікальна Церква Святого Георгія із села Андруші, адже її малював Тарас Шевченко.

Ось малюнок Тараса Шевченка “Верби в Андрушах”, де за вербами видно саме цю церкву.

Так у XIX столітті жив заможний селянин-промисловець. Його двір мав кілька повіток, олійницю, комору, погрібник.Всі будівлі привезені з різних сіл Наддніпрянщини.

Інтер’ер Садиби заможного селянина-промисловця.

Хата чинбаря – селянина, що займався обробкою шкіри. Будинок складається з трьох частин: житова хата, сіни та дерев’яна прихатня комора з різним господарським та професіним начинням.

А ось так виглядав шинок XIX століття. Шинок перевезений з с. Рудяки Переяславського повіту (тепер Бориспільский р-н). Зазвичай його будували на в’їзді в село або біля людних місць – церкви, базарів, млинів. Цікаво, що шинки користувались популярністю ще з часів Київської Русі. У козацьку добу їх власниками були старшини, з XVIII ст. на володіння шинком мали право монастирі, поміщики та держава, а з XIX ст. держава стала єдиним монополістом. Шинкарі – люди, які орендували шинок у власника. Зазвичай це була на шанована робота, нею займались євреї або українські жінки.

Якби такий шинок існував у наш час, то на його дверях (крім намальованих кварти та двох чарок) мабуть була табличка “24 години”. Горілку можна було придбати навіть вночі. Для цього біля дверей зроблено маленьке вузеньке віконце. В частині будинку ліворуч від входу жила родина шинкаря, а праворуч – була “буфетна”.

В окремій кімнаті -“буфетній”, за кухлем медовухи чи чарчиною горілки чоловіки ділились сільскими новинами))

У коморі зберігались запаси алкогольних напоїв. Тут можна побачити самогонний апарат початку XX століття. Цікаво, що в шинках горілку не гнали. Всі види алкоголю вироблялись їх власниками на винокурених заводах. Самогоноваріння у селах з’явилось після жовтневого перевороту, у 1917-1918 роках.

Ось так раніше витглядав базар, правда і зараз в деяких наших селах він так само виглядає. Хіба що трохи сучасніше.

А коли на воротях був зображений півень, або виставляли його статуетку, це означало, що в цій хаті будуть вечорниці. На них молоді хлопці та дівчата відпочивали, знайомились, розважались. Зазвичай для цього знімалась окрема хата, найчастіше хата вдови.

Також цікаво було побачити, як  виглядали оборонні будівлі. Це Козацька залога XVII століття. Таку фортецю будували на кордонах державних або козацьких територій. Вона була оточена частоколом з бійницями та високими вежами, глибоким ровом та гострими палями.  Всередині розміщалась конюшня та житло козаків. За допомогою спеціальних знаків, вогню та диму, що запалювались на сторожевій вежі залогу, воїни сповіщали сусідні фортеці про наближення ворога.

Вартова вежа козацької залоги.

Музей “Поштова станція “Переяславъ” розміщено у будинку заможного переяславськього мещанина XIX ст. Поштова станція належала державі. Основні її функції – пересилка кореспондеції, грошей, посилок та перевезення пасажирів. Станція “Переяславъ”  була важливим пунктом на шляху до Київа. Тут подорожні відпочивали, міняли коней.

І знову трохи найдавніших експонатів. Древне ранньополовецьке святилище, якому більше 800 років.

І на завершення, на території Музею народної архітектури та побуту Середньої Наддніпрянщини  представлена різноманітна техніка початку XX століття. Це й трактори, автомобілі, літаки.

Музей дуже цікавий, я показав малу частку з того що ми побачили. Ми радимо його відвідати. Для цього варто спеціально приїхати у Переяслав-Хмельницький. Тим більше, що він недалеко розташований від Києва та Черкас. Цей музей нам більше сподобався ніж Пирогово в Київі. Він якийсь більш душевний, тут представлено більше історичних епох. Складається враження, що здійснив мандрівку у часі.

По дорозі додому ми не могли пропустити м. Канів, а саме таку визначну пам’ятку як Чернечу гору ( Тарасову гору). Тут у 1861 році був похований Тарас Григорович Шевченко. Звідси відкриваються просто приголошомливі види на Дніпро. Але спочатку потрібно піднятись на гору по цим східцям.

Величний  Дніпро з Тарасової гори.

“Здається – кращого немає нічого в Бога, як Дніпро та наша славная країна” (Т.Г. Шевченко).

Меж горами старий Дніпро, 

Неначе в молоці дитина,

Красується, любується

На всю Україну”. (Т. Г. Шевченко).

Могила Тараса Григоровича Шевченка.

Будівля музею Тараса Шевченка. Ми кілька років тому його відвідували під час сімейної поїздки до Канева і  були розчаровані. Після реконструкції його зробили занадто сучаним. Кругом багато екранів, моніторів,  репродукцій. Вони стали основою, а мали би просто доповнити музей. А от  оригінальних картин Шевченка, особистих речей в оновленій експозиції представлено дуже мало. На мою думку, музей втратив душу і епоху Шевченка.

А  так виглядає музей всередині.

Навколо дуже затишний парк. В тіні дерев приємно насолоджуватись прогулянкою.

Тарасова світлиця- це перший музей, який присвячений життю і творчості Тараса Шевченка. Тут жив Іван Ядловський – доглядач  могили Тараса Шевченка.  Він особисто знав Шевченка і після його смерті доглядав за його могилою майже 50 років.

Наш екскурсійний день добіг кінця. За такий короткий час ми дізнались  багато нового про українські традиції та звичаї, про історію рідної країни, про людей та побут. В Україні є багато чудових місць для мандрівок! Подорожуйте з задоволенням!

Яскравих Вам вражень!

Дякуємо за цікаву поїздку Богуславському гуманітарному коледжу ім. І.С. Нечуя-Левицького.

 

 Ідеї мандрівок Україною. Ділимось досвідом:

=== Богуслав. Індивідуальні екскурсії “Туристичне намисто Богуславщини”. Найцікавіші пам’ятки, легенди, місця сили.

=== Поїздка одного дня. Батьківщина Тараса Шевченка і зовсім не французська Шампань

=== Пам’ятки Умані. Літній та осінній шарм Софіївки

=== Кам’янець-Подільский — місто сонця. Що подивитись за один день. Туристичні пам’ятки, історія, екскурсії, фото, готелі.

=== Львів за один день. Аромат кави, шоколаду й чарівності.

=== Мукачівський замок «Паланок»: як дістатися, історія, легенди, фото.

 

Вам сподобалась стаття? Поділіться, будь ласка, нею з іншими. Це найкраща оцінка нашої натхненної праці)))
Підпишіться на Новини блогу та отримайте Авторські Путівники у Подарунок
Залиште Ваш коментар або запитання